У Львові відбувся шестигодинний Всеукраїнський письменницький марафон «Рідною мовою».
Міжнародний день рідної мови, 21 лютого, українські літератори, співаки, актори та усі небайдужі відзначили Всеукраїнським письменницьким марафоном «Рідною мовою». Львівська міська рада на один день перетворилася на осередок вияву громадянської позиції. А випадкові перехожі на львівській площі Ринок завдяки гучномовцям, що «наповнювали» вулиці словами, сказаними в рамках марафону, ставали свідками та співтворцями акції на підтримку української мови та проти цілеспрямованих дій влади, яка утискає її у всіх сферах.
Шість годин поспіль з трибуни великої сесійної зали Львівської міськради звучали поетичні та прозові рядки, українські пісні та заклики стати на захист рідної мови, яку, як не парадоксально це звучить, сьогодні треба захищати на її ж землі. Зібралося близько п’ятдесяти письменників різних поколінь – від наймолодших літераторів до знаних метрів, класиків української літератури – Роман Іваничук, Ніна Бічуя, Олег Лишега, Василь Герасим’юк, Ігор та Ірина Калинці, Мар’яна Савка, Маріанна Кіяновська, Галина Крук, Іван Малкович, Галина Вдовиченко... Ті, хто не зміг з тих чи інших причин особисто засвідчити свою підтримку марафону та ініціативі, зокрема Марія Матіос, Оксана Забужко, Лариса Денисенко, Ірен Роздобудько, Марія Бурмака, надіслали листи-звернення. До львівської ініціативи долучилися міста по всій Україні. Аналогічні марафони відбулися у Дніпропетровську, Донецьку, Кривому Розі, Луганську, Ужгороді, Тернополі...
Стартував марафон «Рідною мовою» Гімном України, який виконала вокальна формація «Піккардійська терція». Її художній керівник Володимир Якимець зазначив, «що відміна 50-відсоткової квоти для української музики у радіоефірі – яскравий факт неприйняття української музики як такої, а українська пісня, як і українська мова – невід’ємні складові української культури». Услід за «піккардійцями» слово брали й інші учасники марафону, кожен з яких обирав власну форму вираження говорити про наболіле, – читав власні поетично-прозові рядки, цитував інших... Не лише імениті літератори мали доступ до трибуни, сказати своє слово міг кожен: так, хлопчик Віталик зачитав вірш, який написала його мама, – про любов до рідної мови...
Поетеса, видавець, організатор марафону Мар’яна Савка з трибуни зачитала «Звернення українських письменників до співгромадян у День рідної мови»:
Тим часом концепція літературної освіти в загальноосвітніх школах дописується невідомими авторами на користь російської літератури, в тіні якої начебто визрівала українська, що є не тільки відвертою історичною неправдою, а й прямим приниженням вартості української літератури та її геніїв. У радіоефірі давно не знайти української музики, телевізійний простір забитий російським «секондхендом», великі книжкові мережі в Україні належать російським власникам, які дбають про інтереси російської книги. Як у колоніальні часи, нас знову намагаються переконати, нібито український творчий продукт, який більшості українців елементарно недоступний, просто «не конкурентний». На 20-му році після розвалу радянської імперії нам знову намагаються прищепити почуття меншовартості, «неформату» – неформату всього українського...”.
“Справа, яку ми розпочали, - своєчасна і актуальна, - зауважила Мар’яна Савка. - У День рідної мови нам, письменникам України, треба об’єднати свої творчі голоси і громадянські позиції для того, щоб висловити своє слово на підтримку і захист рідної мови. Суспільство готове висловлювати свою позицію. За один тиждень ми організували цей марафон, а за один день було зібрано під зверненням більше 120 підписів українських письменників, музикантів, публіцистів”. “Нам йдеться не про політику, а про цінності, громадські, суспільні цінності, захищені Конституцією, - додала поетеса, співорганізатор акції Маріанна Кіяновська. - Засвідчуємо і захищаємо права тих, хто пише, читає, хто думає рідною українською мовою”.
“Нас турбує стан і небезпека, яка загрожує нашій українській мові, - зазначив видатний український письменник Роман Іваничук. - Останнім часом все більше переконуємось у тому, що нашу мову треба захищати. Не просто розмовляти нею чи думати, що якось воно буде. Мусимо захищати українську мову, тому що з кожним днем потужніше йде натиск і обмеження її прав. Постанови, резолюції, бажання Міністерства освіти, яке очолює відомий українофоб Дмитро Табачник... Нахабно і безпідставно закриваються українські школи на Донеччині. Такі дії мотивують якоюсь “оптимізацією”. Але це все підтасовка, спеціальний натиск на українську мову і заходи для тотальної русифікації того і так зрусифікованого регіону. Вчителі однієї з закритих шкіл заявили, що, якщо продовжуватиметься тенденція закриття українських шкіл, влаштують самоспалення. Маємо боротися іншими методами, щоб не допустити такого їхнього кроку... Влада встромляє в тіло України і українців голки і дивиться, наскільки глибоко їх можна засунути, доки не заболить нестерпно і український народ не закричить. Слухайте, люди, чи нас уже нестерпно не заболіло, що ми у своїй незалежній державі мусимо боротися за права українців? Треба усіма дозволеними засобами боротися з цією небезпекою, бо скоро ми почуватимемось чужими на своїй землі, як писав Тарас Шевченко, “на нашій, не своїй землі...”. Сподіваюсь наша розмова дійде і до вух президента, бо хочу донести до нього свою тривогу і заявити про свої вимоги: звільніть Україну від Табачника і йому подібних, доки ви будете дратувати і ображати нас, і оберніться нарешті до нас обличчям...”. “Ми опинилися перед загрозою вбивства не держави, а сутності духовної держави, - наголосив з трибуни Роман Іваничук. - Наша держава незалежна - ззовні її ніхто не зачепить. Але державу можна вбити зсередини, знищивши її дух: мову, релігію, історичну правду. Над цим і працює наш сусід. Зараз праця Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?” набирає більшої актуальності, ніж будь-коли”.
