Щоб написати про Київ, не стане і тисячі слів – причому як для народженого тут киянина, так і для жителів Кам’янця-Подільського. Сьогодні, після нещодавнього відзначення дня народження Києва (1530 років – лишень уявіть!) ми вирішили поговорити про враження від міста з людиною, яка мешкає тут майже два десятиріччя – народною артисткою України Христиною Стебельською.

– Христино Любомирівно, що вражає Вас у киянах та їхньому місті? Які тенденції є приємними для Вас?

– Що вражає? Кияни культивують любов до старовини. Навіть нові авто не змінили образу старих вулиць, які вже давно є героями романів. Якраз біля старих особняків розумієш, що українці хочуть зберегти культ тиші.

Мені приємно, що головні історичні пам’ятки збережено на своїх місцях. Є місця, які тебе не відпускають. Дніпро, Свята Софія, Володимирська гірка, Лавра, Хрещатик, Андріївський узвіз... який ми втрачаємо. Добре, що Київ розбудовується, але не «підпільно від киян». Кожна нова будівля, яка відтворює українське бароко, стає візиткою. Тут собори, музеї, квітучі каштани і люди взаємно збагачують себе. Паломництво до київських святинь записано вже у світову історію.

– Щось, можливо, і не зовсім до смаку справжній українській подоляночці… Що варто змінити?

– От нові пентхаузи мене не захопили, пригнічує їх «сліпе задзеркалля», від якого я гублю відчуття міста над Дніпром. І зелені легені столиці вже замалі. Адже донедавна Київ був містом-заповідником…

А мої Позняки – це взагалі розчарування. Куди дивляться наші громади з озеленення столиці? Замість травички – пісок, замість квітів – асфальт… Мами слідкують за діточками, аби ті випадково не відщипнули останню квіточку на районі!

Взагалі Київ, звичайно, прекрасний, він не відпускає, а от надихає мене наша українська Хмельниччина – надзвичайно, а особливо Кам’янець-Подільський.

– Виявляється, наші враження схожі, хоча на рідний Дніпровський район я не нарікаю ­– він упевнено тримає планку другого місця в столиці за кількістю зелені. Однак повернімося до загальної інфраструктури нашого міста. Досвід якої країни воно могло би перейняти? Пані Христино, Ви багато подорожуєте – розкажіть, будь ласка, атмосфера якого міста настільки Вам імпонує, що хотілося би бачити її частинку і у Києві?

– Мене  приємно здивував сучасний Баку. Їхні архітектори в усіх хмарочосах поєднали стиль Сходу та Заходу. Навіть у кольорі будинків – колорит  Лазурового узбережжя із різьбою на пісковому камені. У центрі – чисте море, зелень і старовина. До речі, штучно вирощені зелені оази, як у тропіках, вартують кінофільму. А спека там щодня до 40-50 градусів. Історична частина оживлена, бо не тільки музей, а туристичний рай. Навколо – широкі проспекти із продуманою інфраструктурою. Жодної строкатої реклами на вулицях. Ніхто не травить вас кавою, всі п’ють зелений чай з чебрецем і смакують варення з черешні. Все продумано до деталей – як у сучасній Європі!

­– Судячи з Ваших слів, у Баку ніхто не працює – всі насолоджуються містом, краєвидами й життям у цілому. А в нас у народі кажуть: на кого біда нападе, той до Києва йде. Чи згодні Ви з народною мудрістю? Що можете додати від себе?

– Київ – місто сімейне, поважає приватне життя і не скупе на поради  мандрівнику. Дякувати Богу, що російськомовність не вбила у київських родинах українські традиції. У кожному домі є якась часточка України.

Кияни рідко посміхаються. Веселими українцями їх не назвеш. Вони грамотні традиціоналісти, хоча українських книг та видавництв для них замало.

Кияни винахідливі, їхні винаходи на перших шпальтах зарубіжних видань. На жаль, таланти ще досі з Києва виїжджають. Але навіть десь там вони  дружні і залишаються фанатами України.

Кияни дуже доброзичливі, бо Київ – місто доброти та гостинності. Живучи серед них, помічаєш своєрідну схильність пристосувати старовину до нових умов. Вистави, концерти тут подають естетично та ненав’язливо. А от кухня українська презентується як мистецтво. Тут ранки пахнуть випічкою. І зміна століть тут проходить під знаком сала, борщу та вареників. Не раз почуєш: «сьогодні борщ та голубці ще смачніші, ніж учора».

­– Дозвольте не погодитися з твердженням, що кияни рідко посміхаються. Справді, повсякденні клопоти й тиснява у громадському транспорті не надто спонукають до радощів, однак погляньте на них не в будень, а у свято! Які осяйні обличчя вітали Київ із його днем народження! Та й взагалі всі мої рідні, друзі чи просто знайомі кияни – надзвичайно доброзичливі й позитивні люди.

­– Справді, частіше «провокувати» людей довкола на посмішку варто кожному. У Києві відчувається все те, заради чого сюди приїжджаєш. Він гамірний, діловий, призначений для зустрічей та кар’єри. Вперше приїхав, а враження, ніби колись тут був. Київ притягує, у нього закохуєшся одразу! Якщо хочете записати щось у пам'ять – приїжджайте до української столиці, додайте їй свої надії та перемагайте!