Цитата:

У процесі забезпечення належних умов проживання населення в містах велику роль відіграє комунальне господарство. Період появи комунальних підприємств у містах Поділля - останнє десятиліття ХІХ та початку ХХ століть. У цей час органи міського самоврядування у своїх діях керувалися Міським положенням, затвердженим імператором 11 червня 1892 р. Серед обов'язків, зазначених у ньому, йшлося про забезпечення населення водою доброї якості.
Перед органами громадського управління стояло завдання постійно стежити за організацією водопостачання для населення. Зазвичай міщани були змушені користуватися водою з річок або колодязів. Її постачали водовози, роботу яких мали контролювати міські управи. Для Кам'янця-Подільського, як і для більшості міст Поділля, особливо невеликих за розміром, був характерним негативний санітарний стан вулиць та набережних річок, що призводило до забруднення останніх. Не завжди і водовози сумлінно ставилися до виконання своїх обов'язків. Досить часто вода, яку вони пропонували населенню, була брудною через недотримання вимог при її набиранні з річки та поганий стан реманенту. Забезпечення питною водою надзвичайно турбувало громаду. Ось як про це писала газета "Подільські губернські відомості" у 1869 році:
"В виду крайней необходимости иметь для жителей города Каменца в достаточном количестве ключевую воду, каменецкая городская дума предложила устроить на месте, где существовал гунскій колодец, четыре резервуара; на это по первоначальному исчислению Г. губернского землемера требовалось 1548 р. 60 к., но как к покрытію этого расхода небыло источников городскаго дохода, то городская дума, посредством бывшаго городскаго головы Гріельскаго , обратилась к частным добровольным пожертвованиям городских жителей и этим средством в теченіи 1868 года пріобрела 1267 руб. серебром."
(Збережена орфографія і стиль оригіналу).
Далі у статті перераховуються громадяни, які, користуючись сучасною термінологією , надали спонсорську допомогу. Найбільший внесок зробили купці Левензон та Крайз - 205 карб., купці брати Фрінкелі - 500 карб, повірений потомственного громадянина Гіндзбурга Голденберг - 100 карб., колишній Подільський Губернатор, Кам'янецький почесний громадянин Брауншвейг та потомственний почесний громадянин Беккерс - по 50 карб. Два десятки громадян міста пожертвували від 1 до 10 карб. Цікаво дізнатися, на що ж були використані ці гроші. Читаємо далі:
"Из собранных таким образом денег, при устройстве резервуара №1, произведены Каменецкою городскою думою следующіе расходы:
а) Выдано мещанину Григорію Фугалевичу (нынешнему городскому голове) сходно заключенному с ним условію за поставленные для устройства резервуаров материалы: камень, известь, дубовые брусья, также на обделку камня и приготовленіе места для резервуара с устройством двух крытых канав и кузнечную работу 495 р.
б) Г. губернскому землемеру Масюревичу, принявшему на себя, с согласія комитета, учрежденнаго по устройству резервуаров (постановленіе 3-го Февраля 1868 г.) наблюденіе за работами и указаніе в техническом отношеніи, выдано на устройство плотин и двух водосточных труб 65 р., на устройство шлюзного водопровода с мостом через овраг 114 р. 30 к., на обделку резервуара и устройство особой стены от оврага водопроводов и от косогора с трубами и особаго устройства кранов 150 р., на устройство насосов для наполненія бочек водою и сделаніе мостовой при резервуаре 198 р., а всего 527 р.
в) По условію заключенному с крестьянином Фашкевичем обязавшимся быть сторожем при резервуаре выдано ему за 4 месяца 12 р.
г) Отосланы в отделеніе государственного банка, подлежащіе в счет денег следующх за земляные работы, произведенные арестантами Каменецкой арестантской роты 232 р. 70 к., итого израсходовано 1267 р., в том числе 77 р. на изготовленіе 22 штук тесового камня, необходимаго на резервуар №2 которые находятся на лицо без употребления еще в дело
Таким образом все собранныя из поступивших пожертвований на устройство резервуаров сумма оказывается израсходованною; и хотя было предложено устроить из пожертвованій , по крайней мере два резервуара, но послучаю возвысившихся цен на материалы и оказавшейся необходимости при устройстве резервуара №1 произвести такия работы и сооруженія, какіе не вошли в первоначальное исчисленіе, соответствовавшее сумме 465 р. 60 к., предположеніе это не осуществилось, кроме только, как выше сказано, для резервуара №2 заготовлено 22 штуки тесового камня на сумму 77 р."
В розпорядженні комітету було 532 карб. 5 коп., які зберігалися в Кам'янецькому відділенні державного банку. Ці гроші утворилися з 200 карб., які були пожертвувані ще у 1853 р. жителями міста Кам'янця на влаштування гунської криниці. Проте криниці і резервуари кардинально не вирішували питання забезпечення водою.

"БЕЛЬГІЙСЬКИЙ" ПРОЕКТ

Найбільш ефективним вирішенням проблем міського водопостачання було будівництво водогонів.
Забезпечення міста питною водою, а саме можливість проведення водогону, міським управлінням вивчалося ще в 70-х роках ХІХ століття (як це видно зі справ міської Управи). Влаштування каналізації і об'єднання її з водогоном розглядалося в останні роки цього ж століття. Так, питання водопостачання, каналізації і освітлення слухалося на зібранні Кам'янець-Подільської Міської Думи 7 листопада 1896 року №1067 та 17 березня 1897 року №1190. З протоколу Думи за 1896 рік видно, що питання вже і раніше обговорювалося на засіданні Думи 16 вересня цього ж року, а доповідь з постановою була розіслана київській будівельній конторі Балкіна, представнику товариства бельгійських капіталістів Едмунду Натану та іншим російським і закордонним конторам. Представник товариства бельгійських капіталістів особисто прибув до Кам'янця для з'ясування на місці основних вимог і побажань Міського Управління. В приватній нараді члени Думи і представник товариства бельгійських капіталістів обмінялися своїм баченням про найбільш доцільне і відповідне коштам міста здійснення пропозицій з облаштування водопроводу, каналізації та електричного освітлення.
Міською Думою були визначені умови можливої угоди із здійснення проекту водопостачання і каналізації міста з облаштуванням електричного освітлення:
1. Споруди водогону, каналізації та електричного освітлення здійснюються за проектом будівельної контори Балкіна з Києва, але з введенням новітніх технічних вдосконалень, як у відношенні водогону і каналізації, так і особливо у відношенні електричного освітлення.
2. Місто, надає товариству, крім тих чи інших джерел і необхідних для будівництва земельних ділянок, живу силу річки Смотрич у межах міської території.
3. Місто надає гарантію товариству для одержання валового доходу на перший рік 75000 карб., на другий - 90000, третій і наступні роки - 110000 карб. в рік, при чому плата за воду має складати не більше 50 коп. за сто відер, доки споживання не досягне 80000 відер на добу, після чого плата повинна бути не вище 45 коп., а подальше зниження повинно визначатися контрактом.
4. Термін концесії - 48-річний, місту надається право викупу споруджень: через 10 років з оплатою вартості 40% , відповідно 15 років - 30%, 20 років - 25%, 30 років - 15%, 35 - 10%. Після закінчення терміну концесії споруди переходять у власність міста безоплатно.
5. Всі роботи повинні бути виконані товариством протягом двох років з моменту передачі йому джерел і живої сили р. Смотрич.
6. Електричне освітлення повинно бути облаштованим довжиною 20 верст, при чому в громадських, державних установах і приватних будинках влаштування будинкового освітлення надається компанією за найбільш дешевими бельгійськими цінами.
Здавалося б справа зрушилась, але 21 січня 1897 року 110 домовласників Кам'янця звернулися з листом до Міністра Внутрішніх Справ з приводу наміру Міського Управління здійснити будівництво водопроводу, каналізації та електричного освітлення. Прохачі, визнаючи спорудження, що проектуються, бажаними, навіть такими, що виправдовують посильні жертви з боку міського населення, в то й же час, вважають, що зобов'язання, які бере на себе місто, не відповідають платіжним силам населення. Тим більше, що кількість населення, за даними, які повинен був дати перепис, далеко менше, ніж це прийнято Думою. На думку міщан, які підписалися під проханням, вартість будівництва значно завищена і здається, що все це робиться заради чиєїсь наживи. На своєму засіданні 17 березня 1897 року Міська Дума розглянула передане з Міністерства Внутрішніх Справ "прошеніє домовладельцев г. Каменца-Подольскаго" і постановила доповісти пану Міністру Внутрішніх Справ, що висновки Міської Управи, щодо будівництва водогону і каналізації правильні і їх треба підтримати.
І все ж питання водопостачання населення міста було дуже нагальним і тому в 1902 році відкрилася перша міська артезіанська свердловина, яка знаходилася на Польських фільварках біля р. Смотрич. Із цієї свердловини за допомогою водовозів частина населення міста постачалася якісною питною водою. Та це не вирішувало питання.

ДРУГА СПРОБА

Спроби побудувати водогін здійснювалися Міською Управою та Міською Думою і в 1910-1912 роках. Зокрема, буріння і обладнання артезіанських свердловин паровими двигунами для роботи насосів. На зібранні Кам'янець-Подільської Міської Думи від 25 лютого 1911 року за №19 розглянуто одне з таких питань. На підставі постанови Міської Думи від 1 вересня 1910 року за №165, Міська Управа 9 жовтня 1910 року уклала договір з уповноваженим Товариства глибоких свердлувань і артезіанського водопостачання "Аква", Йосипом Яковичем Бараном, який діяв на підставі доручення повіреного Товариства "Аква" Іпполіта Феліціановича Глембоцького, про те що Товариство бере на себе зобов'язання здійснити за допомогою парового двигуна відкачування води з міського артезіанського колодязя на березі річки Смотрич протягом 12 годин для того, щоб показати можливості двигуна. При чому Міська Управа зобов'язалася заплатити
п. Барану за безперервне відкачування води протягом перших 12 годин 300 крб. і поверх того ще п'ять карбованців за кожну годину безперервної роботи насоса після перших 12 годин. Паровий двигун і насос були встановлені в свердловині 21 лютого 1911 року. В цей день двигун і насос працювали 9 год.16 хв. і було відкачано води 20925 відер, у середньому 2258 відер за годину. 22 і 24 лютого робота продовжувалася більше 12 годин і в середньому за годину добувалося 2420 відер. При цьому хіміком Акцизного Управління Ф.Я. Паскаренком кожного дня бралися проби води, робився аналіз і порівнювався з аналізами проб води з артезіанської криниці, що була на території Кам'янець-Подільської Губернської Земської лікарні, які робилися в 1909 і в 1910 році. У висновку Ф. Паскаренка вказано, що вода з артезіанської криниці на Польських Фільварках біля річки Смотрич дуже хорошої якості і аналогічна воді з криниці Земської лікарні. Заслухавши доповідь Міської Управи, Кам'янець-Подільська Міська Дума постановила доручити фірмі "Аква" скласти проект і кошторис на облаштування свердловини для подачі води в центр міста і на Польські Фільварки за винагороду в 2% кошторисної вартості, але не більше 300 крб., беручи до уваги, що жителі передмістя Білановки зовсім не мають здорової і придатної до вживання води і, що влаштування там звичайної криниці, за умовами місцевості, не може дати такої води.
Як свідчить "Пам'ятна книжка Подільської губернії на 1911 рік", населення Кам'янця користувалося водою з двох артезіанських колодязів, 15 звичайних міських і з власних криниць, а також зі Смотрича. Для видалення нечистот існував міський асенізаційний обоз, але переважно видалення нечистот проводилося приватними особами в простих бочках.
Питання забезпечення водою жителів міста порушувалося і в 1912 році. На засіданні другої надзвичайної сесії Подільського губернського земства 13 липня 1912 року розглядалося питання "Про відпуск води з артезіанського колодязя різним установам Кам'янця-Подільська". Збори прийняли постанову про те, що враховуючи прохання таких установ, як Подільська Духовна Семінарія, Відділення Державного Банку та інш., необхідно провести водопровід з лікарняної садиби на базарний майдан, влаштувати до крану відповідний під'їзд, встановити водоміри і відпускати воду установам і особам по 25 коп. за стовідерну бочку.
Здійсненню багатьох планів Міської Управи заважала вкрай обмежена кількість міських коштів. Наявність т.зв. обов'язкових видатків (утримання військ, які перебували на постої в містах, поліції, державних установ тощо) практично повністю перекривала для органів громадського самоврядування можливість модернізації господарства. Через брак коштів у 1913 році Кам'янець-Подільське міське управління для проведення водогону та каналізації клопотало про позику, яку так і не отримало.
Через початок Першої світової війни подальша робота з прокладання мереж припинилася.

"ВОДОПРОВІД" РАДЯНСЬКОГО ЗРАЗКА

Офіційною датою початку роботи такої установи як "Водопровід" Комунального відділу Міськради, відповідно до короткого річного звіту підприємства, яке подавалося у 1934 році сектору обліку промисловості Центрального Управління Народно-Господарського обліку Держплану СРСР, є 1916 рік.
Місцеве управління мало план в 1925/26 роках у зв'язку з забрудненням води в шахтних криницях на Руських фільварках та повної відсутності їх в інших частинах міста, у разі отримання цільової дотації від держави зайнятися поширенням водогінної мережі, відповідно до проекту (встановити три водорозбірні башти і три колонки, здійснити загальне продовження мережі 1600 пог. саж. (3414 пог. м) чавунними трубами 9 дюймів (22 см) в середині). Та, очевидно, такої дотації не було отримано. У листі Окрплану від 22 червня 1927 року відділ місцевого господарства при Кам'янець-Подільському виконкомі так доповідає про наміри стосовно розвитку міського водопроводу:
"1. Из скважины на Польских Фольварках будет питаться нижняя часть Польских Фольварков и Центр. Производительность насоса у скважины 1200-1500 ведер в час при мот. в 18 л.с. Водонапорная башня имеет бак 6000 вед. В настоящее время мотор работает 2 часа в день ввиду малого количества расходных будок. Водонапорная сеть предположена к прокладке в 1928 году. 2. Польские Фольварки - вверх - до Шевченковской ул. И Белановку предположено питать водой из скважины у ДОПРа производительностью 600-700 ведер в час мотором ок. 15 л.с. с установкой водонапорной башни на 4000 ведер. Сеть и башню предположено построить к 1930 году. 3. Остальную часть Польских Фольварков и Новый План до ул. Котовского предположено питать водой из скважины у Больницы, производ. 600-700 ведер. час, мот. 15 л.с., с установкой водонапорной башни на 5000. Сеть предположено построить к 1929 году. Башня готова. 4. Русские Фольварки и остальную часть Нового Плана предположено питать водой из скважины на бойне, произв. 600-700 ведер в час, мот. 15 л.с., с установкой водонапор. башни на 4000 вед. Сеть и башню предположено построить к 1928 году. Что касается канализации, то вопрос об устройстве таковой с двойной перекачкой находится в стадии разработки. Ориентировочно надо полагать, что таковая будет построена к 1935 г. , потребная мощность моторов для перекачки выразиться в 58 лош. сил."
У звіті міської ради за 1928 рік питанню водопостачання присвячено розділ 3. Ось як описують тогочасний стан водопостачання міста: "Водогону в м. Кам'янці немає. Те, що цим терміном називають артезіанську щілину на березі р. Смотрич, запасний бак при ній та дві водорозбірні будки - одна біля щілини, а друга - в "Старому місті". Крім цього, є ще 2 щілини на "Новому Плані" - при БУПР'і та центральній лікарні. Фактично ні БУПР'івська, ні лікарницька щілини водою населення не постачають, і працює лише одна міська щілина, відпуск води якою складав:
1925/26 р. ....................685.000
1926/27 '' ....................683.000
1927/28 '' .....................927.119
Не дивлячись на поступовий зріст роботи щілини, відпуск води має дуже незначні розміри, складаючи в 1927/28р. менше 0,1 відра на мешканця. Причини незначних розмірів використування щілини полягають в слідуючому:
1. На "Новому Плані" майже 56% домоволодінь мають свої криниці, вода в яких береться з поверхового шару підгрунтової води, що забруднений та для пиття непригодний. Але цією водою все-таки користуються, вживаючи її для миття підлог, прання білизни й т. инш.
2. Частина населення /мешканці каньйону р. Смотрич і пригороди/ користуються для цієї-ж мети водою р.Смотрич.
3. І, нарешті, основні поставщики води - водовози і водоноси - користуються водою з криниць на "Новому Плані", вода в якій береться теж з поверхового підгрунтового шару. В наслідок цього, населення постачається недоброякісною водою.
Міська ж щілина, яка дає здорову воду, в зв'язку з використовуванням її міцності лише на 5% - дефіцитна.
Для перетворення водогону з дефіцитного підприємства в рентабельне й для постачання населення здоровою водою , - необхідно організувати приставку води на дім. Цієї мети досягає будівництво водогону з домовими приєднаннями, причому останні у більшості випадків потрібно перевести за рахунок комунального бюджету, зі включенням цих витрат у вартість відпускаємої води. В міру прокладки магістралів і прилучення будинків на "Новому Плані", найбільш забруднені домові криниці потрібно буде закривати. Загальний розмір витрат на будівництво водогону буде складати 441 тис. карб., з яких 89 тис. карб. за рахунок місцевого бюджету, 20 тис. карб. /позика/ Кооптаху й 332 тис. карб. - довготермінова позика.
У звіті за 1929 рік міська рада зазначає, що при намірі у 1928-1929 роках прокласти мережу водогону у дві черги: Лікарня - Кооптах та Лікарня - БУПР довжиною 3,49 км, зроблено тільки першу чергу, а друга тільки почата. 26 липня 1930 року розпочато прокладення водопровідної лінії від міської свердловини до ДОПРівської магістралі. Потужність водопроводу в 1931, 1932 роках складала 2100 відер за годину, 50400 відер за добу.
Ось, як про це повідомляється у довідці Кам'янець-Подільського відділу комунального господарства за 1931 рік:
"Поширення існуючих водогінних споруджень та мереж в м. Кам'янці переводиться за пляном , якого погоджено Укргеолкомом та Консультаційним Бюро і НКВС. До 1929 року мережа водогону складала лише одну лінію 550 метрів від артезіаньскої щілини до центру Старого міста. В 1929/1930 році збудовано 3,3 км нової лінії для обслуговування залізничного поселку та промислових підприємств, розташованих біля залізничної станції. Остання лінія запроектована як майбутня магістраль для Нового міста. Для з'єднання цієї лінії з основною міською свердловиною в долині р. Смотрича та районом де буде як пропозиція Геолкому збудована друга артезіанська свердловина. В 1930/31 р. збудовано магістраль БУПР - міська свердловина протягом 1,8 км. Ця магістраль пересікає одну з найбільш безводних частин м. Кам'янця (Польські Фільварки) й буде пущена в експлуатацію в листопаді 1931 р.
Для урегулювання водозабору на будинку БУПРу встановлено залізо-бетонного резервуара обсягом 100 м3, а в центральній частині міста пристосовано одну з старовинних дзвіниць для установки на ній залізо-бетонного резервуара на 143 м3 води. Останні два резервуара уже функціонують.
На 1932 рік передбачається, як санітарний мінімум, забезпечити водою центральну частину м. Кам'янця. Це найбільш скупчена й населена територія в місті; за браком води уявляє постійний очаг інфекції та епідемій (як на даний мент дизентерія, черевний тиф). Довжина мережі складає 3060 метрів. На мережі буде встановлено 13 відрамів, 4 колонки-автомати для населення та 1 водорозбір для бочок.
На 1932 рік передбачається також спорудити ще одну артезіанську щілину зі смоковим устаткуванням й посилити останнє старої щілини з розрахунком загальної витрати води 120 м3 на годину ураховуючи потребу в воді населення і промислових підприємств.
Електровня начата побудовою в 1929 р. В сучасний мент будівельна частина закінчена майже повністю, на 1932 р. передбачається закінчити роботи 1-ї черги, тобто монтаж теплової частини станції, побудова мережі і гідроспоруджень "
Загальним календарним планом роботи Кам'янець-Подільського міського водогону планувалося:
- у 1933 році прокладання водогінних мереж довжиною 3,35 км, встановлення 5 водорозбірних колонок, побудова артезіанської свердловини з насосом першого підйому, встановлення насосного господарства на станції другого підйому і реконструкція на свердловині, яка існує, підведення мережі до 150 дворів.
- у 1934 році - прокладання водогінних мереж довжиною 3,5 км, побудова водонапірної башти для нової частини міста, підведення мережі до 100 дворів.
- у 1935 році - прокладання водогінних мереж довжиною 6,1 км, влаштування 1 колонки-автомата, підведення мережі до 100 дворів.
У документі від 6 січня 1936 року, який має заголовок "Соображения заведующего отделом по поводу водопровода и канализации города", інженер Бєлінський Гаврило Олексійович зазначає, що м. Кам'янець-Подільський до 1935 року майже не мало міського водогону. Населення міста користувалося і користується питною водою з криниць грунтових вод. Причому за хімічним і бактеріологічним аналізами вода поганої якості. Населення міста не має можливості навіть з криниць отримувати хоча б мінімальну кількість води, т.я. криниці є не у кожній садибі - 1-2 криниці на 1 квартал. До 1935 року місто мало 6 кілометрів водогінної мережі, якою вода подавалася тільки деяким промисловим підприємствам і частині населення через водорозбірні будки, яких було три. Кількість води, що подавалась насосною станцією із артезіанської свердловини, становила 7 літрів за секунду.
15 травня 1936 року в експлуатацію введено насосну станцію №2.
25 жовтня для будівництва водогону та каналізації Кам'янець-Подільському міськводопроводу була виділена автомашина. На кінець 1935 року населення вже мало можливість отримувати води з міського водогону 68 м3 за годину або, при роботі насосної станції 16 год. на добу, 1088 м3. Населення міста на 01.01.36 р. становило 36000 людей, а тому на одного жителя перепадало 30 літрів на добу. Однак вказана кількість води подавалася і для промисловості, яка, в свою чергу, вимагала від міста водопостачання приблизно 1200 м3 за добу. Інженер т. Бєлінський Г.О. У своєму висновку зазначає, що міський водогін не в змозі задовольнити потреби населення і промисловості у воді і тому в 1936 році необхідно побудувати: водогінної мережі - 15 км, криниць на мережі - 150 шт., пневматичну насосну станцію і два резервуари об'ємом 800 м3, артезіанські свердловини - 5 шт., насосні станції - 6 шт., водонапірна башта - 1, пожежна насосна станція - 1, встановити пожежні гідранти на старій водонапорній мережі 60 шт, виконати будинкові приєднання - 130 шт., здійснити ремонт старого водогону, встановити в санітарній зоні хлораторні - 8 шт., побудувати трансформаторні будки - 7 шт.
10 червня 1936 року начальник будівництва водопроводу т. Бєлінський Г.О. та Харківське відділення Всесоюзної Державної контори з проектування водопровідно-каналізаційних і гідротехнічних споруд (Водоканалпроект) склали угоду, за якою останній розробив робочі креслення до проекту розширення водопостачання міста Кам'янець-Подільського: 1. Артезіанська свердловина з відцентровими насосами - 1300 крб.; 2. Переобладнання насосної станції, що існує - 1350 крб.; 3. Водонапірна башта - 3800 крб.
У цьому ж 1936 році Укркомунводбудом тресту Укргіпровод виготовлено для міста проект каналізації. На будівництво каналізації виділено 350 тис. крб., з них 30 тис. крб. на проектування робіт і 320 тис. крб. на саме будівництво. На цю суму планувалося побудувати парний емшер, дві дільниці намулових майданчиків, 3 км головного колектора, каналізаційні мережі - 5-6 км на вулицях: частині Шевченка, Вутіша, Пушкінській, Нероновича, Примакова, 18-го Березня, Драгоманова, частині Затонського, Зеленій, Садовій.
В серпні 1936 року піднято в мережу 28496 м3 води, втрата у мережі становила 4% - 1140 м3. Споживачами води на той час були:
Старе місто: центральна водорозбірна будка, водорозбірні будки №5 (Базарна площа, №6 (біля Турецького мосту), №7 (хлібзавод), готель, артіль "Труженик", міська баня, трикотажна, ґудзикова, швейна фабрики, лікарня У.Ч.Х., гіпсова майстерня, колгоспна школа, харчокомбінат ім. Сакко і Ванцетті, ткацька фабрика, житлові спілки (вул. К.Маркса, вул. Пугачова), гараж Винторгу, міськрада, допоміжна школа (вул. Р.Люксембург, 119), єврейська школа №7, конвойний взвод.
Новий План і Фільварки: верхня Польсько Фільварецька водорозбірна будка №3, нижня Польсько Фільварецька водорозбірна будка №1, водорозбірний кран (будка №4), хлібзавод, розплідник службових собак, допоміжна 7-ма станція, водолікарня, лікарня ім. Леніна, будконтора (будівництво лікарні, школи), тротуарний кран, військкомат, погранзагін, квартира начальника загону Воронова (вул. Пушкінська), дитячий будинок (вул. Пушкінська, 22), Будинок немовляти (вул. Пушкінська, 24), ресторан "Бар", Ботанічний сад, будинок жилкоопу (вул. Петровського), бульварний кран (поливка квітів), тубсанаторій (вул. Петровського, 72), квартира тов. Черешнила (вул. Петровського, 54), сантехбуд, військові частини, колишній силікатний інститут, їдальня колишнього силікатного інституту, будинок ДНС (вул. Зелена), крани біля стайні (вул. Вутіша), гараж, їдальня колишнього приміщення С.Г.І., будинок ДНС (пров. Тюремний), стайні на вул. Північній, розбір води у колишньому БУПРі, крани біля стаєн на вул. Північній, їдальня у колишньому БУПРі, військовий лазарет, їдальня при колишньому зоотехнікумі.
У 1936 році в Кам'янець-Подільському міському водопроводі працювало три інженерно-технічних працівники і 20 робітників.
У передвоєнні роки мережа водогону і каналізації продовжує розширюватися. У роки Великої Вітчизняної війни Кам'янець-Подільський міський водопровід тимчасово припинив свою діяльність, а відновив роботу з 26 березня 1944 р. Згідно з наказом директора від 1 листопада 1951 р., Кам'янець-Подільський міський водопровід і каналізація перейменовані на Кам'янець-Подільський міський водоканал.
За даними Кам'янець-Подільської обласної статистики, на 01.01.1951 року вулична мережа (без водоводів і будинкових введень) складала 29,8 км, а на цю ж дату 1952 року - 30,4 км. Це свідчить, про те, що водопровідна мережа міста продовжувала, хоч і невеликими темпами, розширюватися. Так, у 1954 році збудовано Смотрицький водозабір з насосною станцією другого підйому, 1957 р. запущено Біланівські свердловини.
У 1960 році в місті видобуто 1937 тис. кубометрів води. 1965 року в Кам'янці-Подільському нараховувалося 53 кілометри водопровідної мережі, 12 насосних станцій першого підйому, 4 станції другого. За піввіку існування водопровідного господарства його мережа зросла в 100 разів, а подача води - в 50.
За наказом Кам'янець-Подільського міського відділу комунального господарства від 15 травня 1965 року Кам'янець-Подільський міський водоканал перейменовано в Кам'янець-Подільське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства.
Та все ж води в місті не вистачало. За даними геологічної експедиції, на території міста і в довколишніх районах джерел питної води не було. Надію подавала тільки одна ділянка, що на околиці Жовтневого біля річки Мукші. Прогнози геологів підтвердилися. Незабаром тут знайшли воду, і хоча її запаси були незначні, все ж вирішено будувати водопровідний комплекс. Роботи тривали два роки. 1971-го комплекс почав діяти. З семи артезіанських свердловин щодоби до міста надходило майже 6 тис. кубометрів води. В загальному ж у міську мережу надходило 16,5 тис. кубометрів води. Цей артезіанський водогін функціонує і досі, забезпечуючи питною водою частину міста.
Тим часом вода в окремих районах вулиць Петровського, Крупської, Московської вже в 1968 році постачалась тільки в нічні години. Виходом із такого становища могла бути організація водопостачання із ріки Дністер.

НАРОДЖЕННЯ ДНІСТРОВСЬКОГО ВОДОГОНУ

Значною подією для розвитку водопостачання міста Кам'янця-Подільського стало будівництво цементного заводу. 1966 року "Одесакомунпроект" розпочинає розробку цього масштабного проекту. Перед будівельниками поставлено завдання: збудувати Дністровський водогін, який би забезпечив не тільки підприємство технічною водою, але й місто мало отримати чисту воду. Будівництво розпочалося 1969 року і у жовтні 1973 року технічна вода потекла на підприємства міста.
12 вересня 1976 року запущено в дію другу гілку Дністровського водогону. Нарешті місто отримало достатню кількість води. Проектна потужність - 30 тис. кубометрів води на добу. Довжина водопроводу склала майже 10 км. Його кошторисна вартість - 2,8 млн. крб. На будівництві питного водогону з Дністра переміщено 220 тис. кубометрів грунту, вкладено і змонтовано 5,5 тисячі кубометрів монолітного і збірного залізобетону, прокладено 14 км кабельно-провідникової продукції.
Особливістю Дністровського водогону є те, що його збудовано в скелі. Спеціально вирубали шахту глибиною 30 м, де і розмістилася насосна станція першого підйому в с. Цвіклівці. Аналогів такого будівництва на той час в Україні не було. Генпідрядником на спорудженні водогону було будівельно-монтажне управління "Цементбуд". Його колектив працював на усіх об'єктах-реагентного господарства, блоку фільтрів і відстійників, хлораторній і насосній станціях, резервуарах очищеної води, блоці службових приміщень. Дорогу Дністровській воді прокладали дев'ять субпідрядних організацій. Значну допомогу надали колективи кабельного, електромеханічного, автоагрегатного, приладобудівного заводів, швейної фабрики, заводу "Електроприлад", колектив готельного господарства, профтехучилища №6. Найбільший обсяг робіт виконали робітники "Спецбудмеханізації", дільниць будівельних управлінь №№62, 65, 423, 440, 466, 527, 549. У водогоні є частка праці і колективу Кам'янець-Подільського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства. Ним обладнано хлораторні, проведено з'єднання магістрального водогону з міською мережею.
З початком вводу в експлуатацію Дністровський водогін був одним із цехів цемзаводу, а в 1981 році його передали на баланс міськводоканалу.

ВІД "ВОДОКАНАЛУ" ДО "МІСЬКТЕПЛОВОДЕНЕРГІЇ"

Рішенням Кам'янець-Подільського міськвиконкому №660 від 28 травня 2001 року Кам'янець-Подільське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства реорганізоване в Кам'янець-Подільське комунальне підприємство "Водоканал" і зареєстровано його Статут. За цим Статутом комунальне підприємство "Водоканал" - спеціалізоване підприємство з водопостачання, водовідведення та очистки стоків у м. Кам'янці-Подільському. Власник підприємства - Кам'янець-Подільська міська рада.
Управлінська структура підприємства на 2001 р. була такою: планово-економічний, технічний, абонентський відділи, відділ кадрів, бухгалтерія, архів.
У виробничу структуру входили: водогін, лабораторія, насосні станції першого підйому води, відділення контрольно-вимірювальних приладів і автоматики, водонасосна станція, водогінна мережа, каналізаційна мережа, каналізаційно-насосна станція, очисні споруди, лабораторія очисних споруд, механічна дільниця, електрики, допоміжне виробництво, аварійно-диспетчерська служба, санітарно-технічна служба, будівельна група.
З метою стабілізації виробництва, економічного удосконалення, упорядкування тарифної системи та врахувавши єдиний напрямок роботи двох комунальних підприємств, Кам'янець-Подільська міська рада рішенням 4-ї сесії №25 від 20 серпня 2002 року доручила підприємству "Кам'янець-Подільськтеплокомуненерго" надавати послуги з водопостачання, внести необхідні зміни та доповнення до своїх установчих документів, передала з КП "Водоканал" трудові ресурси та виробничі потужності, необхідні для підприємства, а також приміщення та майно.
Комунальному підприємству "Водоканал" цим же рішенням сесії залишили необхідний штат працівників для завершення робіт зі стягнення дебіторської та відшкодуванню кредиторської заборгованості.
За постановою Господарського суду Хмельницької області від 14 жовтня 2004 року Кам'янець-Подільське комунальне підприємство "Водоканал" визнано банкрутом, на цій підставі 24 жовтня 2007 року скасована Державна реєстрація юридичної особи.
На сьогодні кам'янчани завдячують комунальному підприємству "Міськтепловоденергія" за те, що цілодобово отримують якісну питну воду. Але це вже історія іншого підприємства.

Юлія ПТАШНИК, начальник Кам'янець-Подільського міського архіву.

Цитата:

З нагоди сторіччя міського водогону Кам'янця-Подільського, який є структурним підрозділом КП "Міськтепловоденергія", в міському будинку культури 30 листопада відбулися святкові урочистості.

Цього дня в залі зібралася надзвичайна кількість гостей: не лише колеги і партнери директора "Міськтепловоденергії" Валерія Гордійчука з Києва, Хмельницького, Чернівців, Івано-Франківська, Броварів, Шепетівки, Дунаївців, Старокостянтинова, Ізяслава, представники міської та обласної влади, але й народні депутати України - Інна Богословська та Володимир Мельниченко. Відтак подарунків й нагород підприємство і його працівники отримали чимало.
Так, відзнакою міського голови "За заслуги перед громадою" нагороджені майстер КНС Анатолій Шевчук, слюсар-ремонтник 3-го розряду Борис Болюк, електромонтер 6 розряду Петро Ткачук, начальник ВМТП Василь Левченко. Орденом "За заслуги" ІІІ ступеня представлено до нагородження директора підприємства Валерія Гордійчука. Почесною грамотою Кабміну буде нагороджений заступник директора з водопостачання та водовідведення Сергій Боднар, а Подяками - електрогазозварювальники Володимир Дідур та Григорій Бевз.
Нагрудними знаками "За досягнення у роботі" від асоціації "Укрводоканалекологія" та медалями за сумлінну працю "100 років водоканалу" відзначені міський голова Михайло Сімашкевич, Володимир Мельниченко, Валерій Гордійчук та кращі працівники підприємства.
До свята видано й окрему книгу "Водоканалу Кам'янця-Подільського - 100 років".

Лілія ПЕТРУК.