Пояснювати, доводити, обґрунтовувати – зовсім неважко коли наводяться факти які неможна спростувати, або легко перевірити. Нас не цікавить хто буде тримати руля – головне, щоб їхали в потрібному напрямку (працювали, заробляли, не обдирали студента і звичайно отримували зарплату вчасно).

В світлі останніх подій стає зрозумілим, що керівництво не завжди знає про роботу структурних підрозділів університету.& nbsp; Важко спостерігати як декілька людей нищать цілий інститут. Так, мова іде про інститут механізації і електрифікації сільського господарства. Недаремно в Інтернеті на форумах студенти скаржаться на хабарництво. Викладачам факультету приходиться несолодко, адже найзапеклішими хабарниками (які правлять ціни) є: Б......, П..... та З......... Звичайно важко залишатися принциповими, коли у безпосереднього керівництва висохли останні краплі совісті, адже  дерти за курсову 300 у.е. за дипломну 400-500 у.е. (ще й переписуються уже декілька років поспіль, ліняться навіть попрацювати) незалежно від бажання студента,  назвати інакше як нищення інституту – неможна. Так, пан Замойський пропонує здачу будь-якої сесії студенту, групі, курсу – ціна питання 5000 грн. з однієї особи. А які побори у гуртожитках – «дисципліна» (здогадайтесь хто вирішує кому жити, пити, курити? Треба знати кому платити!) . Ой, а як цікаво ділиться навантаження… Хто читає лекції та приймає екзамени, курсові а у кого лише практичні? Запитайте скільки у них дипломників? Коли вони тільки справляються?

Розуміємо, що іде акредитація, яку необхідно пройти для забезпечення роботою, але чому свою некомпетентність, непідготовленість, дурість - «керівництво» інституту перекладає на колектив. Звичайно, привикли брати хабарі – інспекторам готові теж платити. Але навіщо людям (більшість з яких не хабарники) говорити – ви дурні, ми Вас захищаємо. Від кого? Для чого? Коли ми повністю готові представити усі комплекси по своїх дисциплінах. Немає нахабству межі. Адже вони ще й з викладачів хочуть гроші здерти на акредитацію до якої самі неготові.

Диву даєшся, як техніка, обладнання (нехай не саме сучасне, але було) зникає на очах. Хто може відповісти на питання – ким і коли списується техніка, обладнання? Хто несе відповідальність за знищене, вкрадене майно? Неважко зрозуміти, що покриває керівництво В..... та Д....... (працювати треба, В..... 5 років працює на кафедрі, а жодної пари не прочитав), лише ректор не знає де поділася техніка? Та де взяти гроші на нову?

Непотрібно далеко ходити – подивіться, як працює коледж ПДАТУ. Скільки там техніки і як її використовують. Можливо необхідно просити Тараса Петровича поділитися досвідом, покерувати…

З усіх факультетів та інститутів, тут найбільша кількість студентів, що можуть вони отримати? Що розкажуть батькам, сусідам, родичам, односельчанам? Яку рекламу зроблять? Чи порадять поступати? Чи не чекає нас бува доля інституту бізнесу і фінансів?

Продовження

Вранішне сонечко радує своїми променями, морози відходять, все важче зимі стримувати потічки, незабаром весна, яка є для більшості символом народження, відродження – вступить у свої права. Усе розпуститься, розквітне. Весняні передчуття зігрівають душу, відроджують надію і уже напевно на генетичному рівні у людей з’являється жага до роботи. Адже з покон-віків наші предки так чекали, готували знаряддя удосконалювали його, щоб у наступному році, натхненно працюючи, досягнути вищих урожаїв. Вони шукали себе у праці, отримуючи винагороду – задоволення від плодів.

Весна не обходить стороною і наш Подільський державний аграрно-технічний університет. Що несе вона з собою? Крім стрімких потічків та багнюки? Які плоди та задоволення ми отримаємо у цьому році? Кожний працівник напевно замислюється, дивуючись чому його енергію, снагу та бажання працювати не направляють у потрібне русло. Дехто розмірковуючи над цим, доходить висновку, що не питають про роботу – бо не хочуть (саме не хочуть) платити, це комусь невигідно, так привикли – заробляти хабарами  (кожний керівничок на своєму рівні – зам декана, декан, проректор, помічничок, ректор,    а працювати, навіщо? – їм вистачає), простіше користуватися своїм становищем, щоб гнобити підлеглих (товкти копійку) – особливо яскраво ми можемо це спостерігати на ІМЕСГ ( звичайно не без гріха і інші інститути та факультети, про них мова піде у наступних статтях). «Відсутні кошти», «держава не дала», «скоро відасть» та інше. Більшість працівників університету знає, що держава все, що мала віддати – віддала, більше подачок просите нетреба.

Університет повинен заробляти гроші – на кожному кроці (уже навіть ректор іноді говорить), ми чуємо. Нажаль наше керівництво напевно забуло з чого розпочинати, адже ніхто не готується, техніка (те, що від неї залишилося), стоїть поломана (деякі агрегати не доїжджають до поля – ламаються). Кожен з працівників університету напевно відмічав «хазяйновитість» нашого теперішнього ректора, але насторожує ця вибірковість – чому він може простояти біля столярів, мулярів, зварювальників – годинами, тоді як виїхати на поле, перевірити готовність техніки, викликати відповідальних, вияснити причини, знайти шляхи до вирішення, забрати з оренди землю та самим її обробляти (сам ректор агроном – кому ж як не йому знати, скільки та якої техніки потрібно, яку краще хімію придбати та інше)  – у нього бажання не виникає. Чому така вибірковість? Можливо якісь стосунки з директором інституту, стримують – щоб бодай не образити. Відповідь напрошується сама, коли спів ставити деякі факти. Напевно неабияку роль відіграє проректор Д......., який «оберігає» рідний інститут як зіниця око (береже для себе, адже чого душою кривити – перепадає іноді ласий шматочок),  тай В..... з свого боку завжди радий прикрити (…….) тили інституту (скільки занять він прочитав студентам, уже декілька років рахуючись на одній із кафедр? Жодного). Саме через таких «начальників» (вони непоодинокі їх є зо два десятки), наш колектив не може вчасно отримати заробітню плату, не розвивається а деградує. Вони в свої кишені кладуть тисячі гривень, а університет втрачає сотні тисяч іноді і мільйони. 

Маючи такий великий та розумний колектив (під розумним колективом маємо – усіх працездатних, тверезо мислячих, живучих теперішніми категоріями людей) університет повинен процвітати, працюючи та радіючи плодам своєї праці.

Шановний ректоре, якщо Ви можете собі дозволити керувати мулярами, то чому б не організувати усе керівництво усіх рівнів і покерувати ними – показавши їм, що треба працювати (а не лише сидіти в кабінетах і думати кого б обманути, взяти хабара).

Весна іде – діти радіють, лише батько з якихось незрозумілих для них причин, чомусь похмурий, опустивши додолу очі з сумом дивиться на старенькі туфлі. Чи витримають вони ще місяць? 

Чи мало таких батьків працює в університеті? Скільки ще зможуть вони потерпати від нахабства «начальників», не отримуючи заробітню плату?

P.S. Пофком університету еге гей…… Чи для того ми тебе обирали? Щоб ти нам рота затуляв? Оберігав керівництво? Де твоя робота? Як жити думаєш? Скільки прокльонів у спину почує? (дехто і в лице скаже)