Усі пам'ятки Кам'янця-Подільського, як і будь-якого іншого старовинного міста, можна поділити на три великі групи: оборонні, культові та цивільні. Якщо серед кам'янецьких оборонних споруд чільне місце належить Старій фортеці, то серед цивільних - Ратуші. Уже розташування Ратуші в самісінькому центрі Старого міста підкреслює її провідну роль у житті середньовічного Кам'янця. І, справді, впродовж кількох століть у цьому будинку розглядалися найважливіші питання цивільного життя міста.

Слово "ратуша" українська мова запозичила з німецької при посередництві польської. І в цьому немає нічого дивного, адже Магдебурзьке право, тобто право міст створювати органи місцевого самоврядування, вперше було надано 1188 р. німецькому місту Магдебург. І вже звідси це право, яке часто називали також німецьким, поширилося в інші землі, зокрема через Польщу - в українські. Першим серед наших міст це право набув Володимир Волинський (1324 p.), другим - Санок (1339 p.), нині це польське місто, з яким Кам'янець активно дружить. Третім 1356 р. був Львів. А четвертим - наш рідний Кам'янець. Магдебурзьке право (не в повній мірі та не вживаючи самого терміну) йому надав литовський князь Юрій КОРІАТОВИЧ (разом з братом Олександром) грамотою, датованою листопадом 1374 р. Отож, від піонера українських "магдебуржців" - Володимира Волинського - ми відстали рівно на 50 років.

Однак реальне утвердження в місті Магдебурзького права розпочалося тільки після закінчення боротьби за Кам'янець між литовцями та поляками. Це суперництво остаточно завершилося 1434 р. приєднанням Центрального Поділля та Кам'янця до Польщі, створенням Подільського воєводства з центром у нашому місті та оголошенням Кам'янця королівським містом. За два роки до цього, 1432 p., польський король Владислав II Ягайло в грамоті кам'янецькому війту Георгію та його наступникам підтвердив права, надані місту грамотою Юрія Коріатовича.

Але повернімося до слова "ратуша". Це дещо підстругане німецьке Rathaus, де Rat - рада, a Haus - будинок. Тобто, ратуша - це будинок ради. Чи, кажучи по-сучасному, це "біла хата" - головний адмінбудинок міста.

Коли ж у нас збудовано Ратушу? Однозначної відповіді немає. Найобережніші дослідники традиційно називають XVI, найрадикальніші - XIV ст. Так, скажімо, у фотопутівнику "Кам'янець-Подільський державний історико-архітектурний заповідник" (1990 р.) Ольга ПЛАМЕНИЦЬКА доволі сміливо пише: "Поява ж міської ратуші припадає на середину або на другу половину XIV ст. Кам'янецька ратуша є найстарішою з тих, що збереглися в Україні". (Звичайно, львів'яни навряд чи згодяться з цим. Тим паче, що достеменно відомо, що їх дерев'яна ратуша 1381 р. уже горіла, отож з'явилася ще раніше). В останніх офіційних публікаціях (скажімо, в планах міста, виданих позаторік і цього року державним науково-виробничим підприємством "Картографія") час зведення Ратуші від XVI ст. додрейфував до XV ст. Традиційним є припущення, що спочатку кам'янецька Ратуша була дерев'яною. Ось це практично і все, що можна сказати про її першопочатки.

Пам'ятка має ще одну назву - Будинок польського магістрату. Адже тут до 1793 p., коли Кам'янець випав з утомлених польських рук прямісінько в підставлені російські долоні, розміщувався цей польський керівний орган (за винятком 1672-1699 pp., коли містом володіли турки). Часто цей магістрат називають русько-польським (чи навіть українсько-польським, зважаючи, що давньому слову "руський" відповідає сучасне слово "український"). Справді, був період, коли магістрати руської та польської громад міста з'єднали. Але, звісно, в цьому об'єднаному органі гору брали сильніші - поляки, тож магістрат, як його не називай, залишався за суттю польським.
Сама Ратуша складається з двох частин - двоповерхової споруди (власне, це і є ратуша - будинок ради) та восьмиярусної вежі-дзвіниці. Колись вони стояли окремо - на відстані 3 м одна від одної. Але після пожежі 1616 р. їх об'єднали в єдиний ансамбль.

Ратуша досить багата на приміщення: 10 - на першому поверсі, по 9 - на другому та в підвалі. Щоправда, сьогодні з 9 підвальних кімнат розчищено тільки три (в них 15 вересня 2001 р. відкрито експозицію "Суд середньовічного Кам'янця"). Крім того, є ще другий ярус підвалу - зовсім не розчищений: в ньому, за оцінками, має бути ще 9 кімнат. Цілком імовірно, що Ратуша має і третій ярус підвалів (адже будинки з триповерховими підвалами в Старому місті є: наприклад, той, який нині використовує Національний природний парк "Подільські Товтри").

Потребують вивчення й підземні ходи, які відходять від Ратуші. Ось що писав про них краєзнавець Сергій ШКУРКО: "Один веде до Вірменського ринку, другий - у протилежний бік, до Кафедрального костелу. Його виявили під входом у міську друкарню, на глибині близько 3 м. Підземні ходи дуже міцні, мають залізні двері, одвірки яких вискоблено з тесаного ракушечника". Крім цих - південного та північного, подейкують ще про два ходи від Ратуші - на схід і на захід.

Окрасою вежі є годинник, уперше встановлений ще у XVIII ст. Він мав два дзвони, які 1753 р. відлив з міді та срібла відомий львівський майстер Теодор ПОЛЯНСЬКИЙ (про це засвідчує напис на самих дзвонах). Один з них важить 101 ц, другий - 93 ц. Подарував дзвони місту теребовлянський староста Міхал Франтішек ПОТОЦЬКИЙ, відкупивши їх у Домініканського костелу. Годинник, як писав у щоденнику Юліан ЛОТОЦЬКИЙ, слугував для визначення часу люду всього міста та його передмість. Але 1818 р. сталася біда. Правда, спочатку була велика радість: надійшла звістка, що місто має відвідати Олександр І. Бажаючи вразити царя, кам'янчани перемудрили і так ілюмінували Ратушу, що в ніч з 24 на 25 квітня (за старим стилем) вона загорілася. На щастя, ніч була тиха, не було вітру, і пожежа обмежилася однією Ратушею. Але годинник надовго замовк. 1850 р. Ратушу знову спіткала пожежа. Відомо, що годинник на вежі відновили 1884 р. Постраждали Ратуша та її годинник й під час останньої війни. Нині один дзвін зберігається в музеї, а другий ми щогодини можемо чути.

У давнину на вежі Ратуші був годинник на рівні четвертого ярусу. Це 1981 р. було виявлено під час реставрації Ратуші. Механізм годинника не зберігся, але реставратори в пам'ять про нього з трьох боків вежі (крім південного) встановили циферблати на рівні четвертого ярусу.

Ратуша - це цікавий сплав різностильових нашарувань - ренесансу, бароко, ампіру - на первісній готичній споруді. Її західний фасад прикрашають сходи та аркада, складені з білого тесаного каменю. Сходи ведуть на відкриту галерею з балюстрадою, вирішеною з надзвичайною майстерністю, що засвідчує високий рівень каменотесного ремесла.

Знаменитий військовий інженер і архітектор Ян де ВІТТЕ теж залишив слід в історії Ратуші: він її перебудовував у середині XVIII ст. Над входом на другий поверх вмуровано меморіальну плиту, латинський напис якої скупо повідомляє: "Реставрацію ратуші подільської проведено коштом воєводства. Кам'янець. Року Божого 1754". Зверху зображено старовинний герб Поділля - усміхнене сонце.
У 1870-1917 pp. у Ратуші розміщувалося міське поліційне управління, а підвали використовували для попереднього ув'язнення затриманих. Тому навіть вулиця, яка вела звідси до Губернаторського майдану, називалася Поліційною.

1967 р. другий поверх Ратуші став однією з філій нашого історичного музею-заповідника. Тут постійно відбуваються мистецькі виставки. А 18 травня 2002 р. Ратушу - колишній українсько-польський магістрат - доповнив виразний вірменський акцент: підприємець Артур ГАСПАРЯН на першому поверсі відкрив кафе "Ратуша".

Найближчим часом будинок очікують серйозні зміни: після капремонту на другому поверсі планується розмістити нумізматичний відділ музею, обладнати зал для прийому чужоземних делегацій, відновити обстановку засідань середньовічного магістрату.

Олег БУДЗЕЙ, "ПОДОЛЯНИН", 12 вересня 2003 р.