22 листопада в Україні втретє відзначатимуть День Свободи. Тож маємо нагоду знову поговорити про свободу: є вона в нас чи немає? Потрібна вона нам чи можна прожити і без неї? І, взагалі, що таке свобода?

…ДЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ НІС

Французький філософ XVIII ст. Поль ГОЛЬБАХ зазначав: «У всіх своїх вчинках людина підкоряється необхідності». І звідси робив чіткий висновок: «Свобода волі людини — це химера». І, справді, для того, щоб фізично існувати, людина повинна споживати їжу, мати захист від природних чинників (холоду, спеки, дощу). Як колись іронічно зауважив український поет Леонід КИСЕЛЬОВ, ми сильніше, ніж нам здається, прив’язані до Землі… триразовим харчуванням. Далі: щоб не зникнути безслідно як вид, людина просто зобов’язана забезпечити продовження свого роду. А це ще купа турбот. То яка тут свобода? Суцільна необхідність!

Утім, розгляд питання про свободу можна перевести в дещо іншу площину. Російська імператриця Катерина II дала таке формулювання: «Свобода — це коли ніхто мене не зможе змусити робити те, чого я не хочу». Тут, як бачимо, свобода протиставляється не стільки необхідності, скільки примусу. Врешті, з необхідністю всі ми змирилися (філософи навіть відповідне формулювання придумали: свобода — це усвідомлена необхідність), а от змиритися з примусом ми, напевно, не зможемо ніколи.

Абсолютної свободи немає. Одна французька притча розповідає про суд над людиною, яка, розмахуючи руками, ненароком розбила ніс іншій людині. Звинувачений виправдовувався: «Ніхто не може позбавити мене свободи розмахувати власними руками». Проте суд ухвалив: «Підсудний винен, оскільки свобода розмахувати руками однієї людини закінчується там, де починається ніс іншої людини».

У романі «Брати Карамазови» Федір ДОСТОЄВСЬКИЙ словами Великого Інквизитора підкреслив ще одну важливу думку: «Ніщо та ніколи не було для людини та для людського суспільства нестерпнішим, ніж свобода», а тому «немає турботи безмежнішої та боліснішої для людини, ніж, залишившись вільною, знайти пошвидше того, перед ким прихилитися».
Про важливість для людини поняття свободи засвідчують картини («Свобода на барикадах» французького художника Ежена ДЕЛАКРУА), скульптури (статуя Свободи на острові Свободи в Нью-Йорку), книги («Втеча від свободи» американського філософа Еріха ФРОММА), фільми («Це солодке слово — свобода!» литовського режисера Вітаутаса ЖАЛАКЯВІЧУСА).

Про поняття свободи можна говорити і говорити. Але пора від загальних міркувань переходити до нашої конкретики.

КЛАПАНИ

Отож, чи є в Україні свобода? З одного боку — безумовно, є. Про це засвідчують хоча б надзвичайно популярні телепередачі «Свобода слова» на ICTV та «Свобода Савіка ШУСТЕРА» на «Інтері» — обидві в прямому ефірі, в зручний для глядача час, з найактуальнішими темами, із запрошенням ключових фігур, із полярними думками, з вільним мікрофоном для глядачів і т. д. Але переглянувши не одну з цих передач, я одного разу зробив несподіване відкриття: я як не знав, так і не знаю — де, скажімо, поділися наші заощадження, як їх найшвидше повернути; коли в Україні (а не за кордоном) рядовий громадянин (а не бізнесмен) зможе заробити гроші на пристойне життя, а не виживання; чому зростають ціни… Об’єктивно як не знав, так і не знаю, в чому були сильні та слабкі сторони уряду Юлії ТИМОШЕНКО, нинішнього уряду Віктора ЯНУКОВИЧА. Зате добре знаю, який політик якого політика яким брудом обливатиме.

І раптом подумалося, а чи не фікція — ці славнозвісні клоновані «Свободи слова». А насправді — це звичайнісінькі клапани для випускання пару в суспільстві. Недарма про останні вибори українського парламенту говорили так: «Кого в Україні вибирають? Депутатів парламенту. З кого вибирають? З депутатів парламенту. Кому це потрібно? Депутатам парламенту».

Сьогодні, щоб висловити свою думку, перешкод, практично немає. Візьмемо, для прикладу, наше рідне місто. В одній з п’яти газет («Подолянин», «Край Кам’янецький», «Кам’янець-Подільський вісник», «Фортеця», «Ділове місто») Ви неодмінно надрукуєте свій критичний погляд на проблему. Звісно, якщо Ви когось вважаєте злочинцем і захочете сповістити про це через газету, Вам резонно порекомендують спершу звернутися до суду. А ще швидше свою думку Ви зможете висловити через інтернет. Скажімо, на першому кам’янецькому форумі неофіційного інформаційного порталу Кам’янця-Подільського (www.kam-pod.net). Серед численних розділів так навіть є такий — «Лаємо владу». Свою статтю, роздуми Ви можете самостійно, ні до кого не звертаючись, розмістити (чи, кажучи сучасною просунутою мовою, додати пост до блогу) на ще одному місцевому ресурсі — «Кам’янець-Подільський online» (info.kp.km.ua), що діє з вересня 2007 р. Але, звісно, для цього треба мати… зовсім небагато — комп’ютер із підключеним інтернетом.

ЯКБИ Я БУВ МУДРЕЦЕМ…

«Я можу купити віслюка, але не маю бажання. Я маю бажання купити машину, але не маю можливості». Пам’ятаєте цю сентенцію з «Кавказької бранки»? Чи не тут захована відповідь на запитання: а що таке свобода? Коли мої бажання підкріплено моїми можливостями — це і є свобода.

«Так, я можу вільно пересуватися, вільно висловлювати свою думку, вільно вибирати і депутатів, і товари у крамницях, але якщо я при цьому не можу придбати те необхідне, що мені потрібне для тіла, для душі (без витребеньок, звісно), бо елементарно бракує грошей, то яка це сводода?» — так сьогодні з повним правом можуть сказати мільйони українців. Одні розв’язують цю проблему, відважившись на власну справу (але ж далеко не всі можуть бути підприємцями), інші подалися на заробітки в дальні краї (але ж не можуть усі виїхати «за бугор»).

Проте наскільки повною є свобода бізнесмена, постійно заклопотаного своїм бізнесом? І вже годі казати про свободу наших земляків за кордоном.

Якщо в Україні хто і має свободу, то це народні депутати України. Відповідальності, практично, жодної (бо колективна відповідальність — то повна безвідповідальність), а можливостей безліч. Та й по закінченні депутатства народні обранці так себе забезпечили, що й Вам і не снилось. Але жити в постійних інтригах, бути гвинтиком фракції, постійно говорити не те, що думаєш, а те, що треба, що хочуть від тебе чути — яка це свобода.
То де ж шукати свободу? Досить парадоксально на це запитання ще на початку XX ст. відповів російський поет Михайло КУЗМІН:

Если б я был мудрецом великим,

прожил бы я все свои деньги,

отказался бы от мест и занятий,

сторожил бы чужие огороды —

и стал бы

свободней всех живущих в Египте.

ТО ЩО Ж СВЯТКУЄМО?

19 листопада 2005 р. Президент України Віктор ЮЩЕНКО видав Указ «Про День Свободи»: «З метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, виховання у громадян почуття національної гідності, враховуючи історичне значення революційних подій осені 2004 р., які засвідчили волелюбність Українського народу, його прагнення до свободи і демократичних цінностей, та на підтримку ініціатив громадськості постановляю: установити в Україні День Свободи, який відзначати щорічно 22 листопада».

Саме три роки тому, 22 листопада 2004 р., в Україні почалися бурхливі події, які ввійшли в історію як Помаранчева революція. Утім, хочеться святкувати не річницю революції, якою б красивою вона не була, а саме День Свободи.

1. Je@n написав:
   Понеділок, 31.03.2008 o 02:05

   Відмінна стаття. Тут широко висвітлені думки автора і відомих людей, які також вели роздуми про свободу…
   Я дуже дякую Автору, оскільки ці матеріали я використаю для своєї роботи з української мови…