У жовтні 2007 року Всесвітня консультаційна компанія Creators Synectics упорядкувала рейтинг 100 геніїв сучасності. Комісія вибирала геніїв, ставлячи кожному оцінку до 10 балів за кількома факторами: роль у зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення і культурна значимість. До рейтингу потрапив один українець — художник і скульптор Іван Марчук. Він посів 72-е місце.

Серед міст, у яких побував український геній сучасності, є і Кам’янець-Подільський. Отже, пригадаємо 1 лютого 2002 року. Цього дня подiєю у мистецькому життi Кам’янця-Подiльського стало вiдкриття в картиннiй галереї на П’ятницькiй виставки робiт українського художника Iвана Марчука.

Усього 24 картини з пiвторатисячного доробку митця лише привiдкрили кам’янчанам свiт майстра, але й ця дещиця засвiдчила: Iван Марчук — це явище. Картини дихають, як зазначила на вiдкриттi виставки мистецтвознавець Наталiя Урсу. Сам майстер колись чи то жартома, чи, може, i всерйоз назвав свою манеру письма «пльонтанiзмом». I пояснив: «Менi подобається снувати лiнiю. Вона в мене нескiнченна. Й заплутана, як би коси малої сестрички пори нашого дитинства: розчiсуючи їх, мама приказувала: «Ото вже запльонталися, що й не розчешеш». Згодом я вiдкрив для себе химерiю лiнiй в природi дерев — у гiллi. Й гайда снувати-обсновувати».

Iван Марчук — подоляк, щоправда iз Захiдного Подiлля: народився 12 травня 1936 року в селі Москалiвка на Тернопiллi. Художню освiту здобув у Львовi (1965 року) — i став киянином. Його самобутнього стилю не визнавали — двiчi провалювали при спробi вступити до Спiлки художникiв. 1989 року на приватне запрошення 53-рiчний митець поїхав до Австралiї.

Саме з далекого Зеленого континенту, з виставок у Сiднеї, Мельбурнi, розпочалося вiдкриття для свiту художника Iвана Марчука. Далi були Канада, США. I нарештi, в квiтнi 1990 року, перша ретроспективна виставка в Києвi — аж три зали в Державному музеї українського образотворчого мистецтва…

А що ж нинi? Є визнання i в Українi, i на Заходi, є звання, премiї, виставки, публiкацiї… I щорiчнi перельоти через океан. «Я в Америцi працюю, а в Українi живу», — зiзнався майстер.

1 лютого 2002 року зранку вiн уперше прибув до Кам’янця-Подiльського. I, розчарований неукраїнськiстю мiста (хiба смакуватиме українському митцю кава пiд постiйно чужинську музику, а iнших кав’ярень у мiстi-то немає), розпачливо вигукнув: «Швидше би вечiрнiй потяг, щоб не бачити цього паскудства». Щоправда, пiсля спiлкування з творчими людьми до i пiд час вiдкриття виставки душа майстра дещо вiдтанула. I все ж вiн поїхав вечiрнiм потягом до Києва, залишивши нам на мiсяць картини в галереї та назавжди магнетизм своєї творчостi та силове поле своєї особистостi.

…Відтоді спливло понад п’ять років. Цікаво, а чи сподобався би майстрові нинішній Кам’янець?