|
||||
| Iнтерв'ю Олександра Мазурчака про високі тарифи. |
| Written by Ольга ШИШКО | |
| ponedilok, 10 lystopad 2008 | |
Те, що відбувається в житлово-комунальному господарстві, так чи
інакше, відчувають на собі всі. Особливо – коли зростають тарифи на
послуги ЖКХ чи виникають затримки із увімкненням опалення в приміщеннях.Як в нашій країні розпочався опалювальний сезон? У скількох будинках українці ще й досі мерзнуть? Яким чином у нас формуються тарифи на тепло та електроенергію? Відповіді на ці та інші актуальні запитання надав перший заступник міністра з питань житлово-комунального господарства Олександр Мазурчак в ексклюзивному інтерв’ю. Олександре Володимировичу, раніше ви працювали на посаді мера міста Кам’янця-Подільського. Яка різниця між посадою міського голови та посадою першого заступника міністра? Легшими чи складнішими вам здаються ваші обов’язки? Я вважаю, що мої обов’язки сьогодні легші, ніж були обов’язки міського голови, тому що міський голова – це людина, яка відповідає за все. Він несе персональну відповідальність, і законом визначено, що він відповідає за всі рішення, які він прийняв, і за ті, які він не прийняв, але повинен був прийняти. Робота міського голови – необхідність щодня приймати рішення. Ви знаєте, що в нас бувають дуже непрості ситуації в містах. І це дійсно велика напруга. Це постійна робота з людьми. Ти постійно знаходишся між молотом і ковадлом. З одного боку, до тебе завжди є претензії людей. З іншого боку, ти не можеш зробити все, що хочеш, тому що в тебе нема на це коштів, які тобі не дають зверху. Тому, безперечно, ця робота дуже непроста. Хоча я не скажу, що робота в міністерстві житлово-комунального господарства є простою. Але все пізнається в порівнянні. Які особливості вашої теперішньої роботи? Наскільки вона відрізняється від попередньої? Це зовсім інша робота. На сьогодні я займаюся в міністерстві питаннями, пов’язаними з регіональною політикою. Ми напрацьовуємо зв’язки і контакти з регіонами, з містами, з підприємствами і організаціями, які задіяні в наданні житлово-комунальних послуг. Крім того, я займаюся питаннями енергозбереження. Мені також підпорядкована державна житлова комунальна інспекція, яка ще сьогодні тільки розгортається. Оскільки я є першим заступником міністра, є ціла низка питань, які потрібно оперативно вирішувати. Вони стосуються і підготовки до зими, і ліквідації наслідків стихійного лиха в західних областях України тощо. Давайте перейдемо до нагальних питань. Розкажіть, будь ласка, як в Україні розпочався опалювальний сезон? Із якими проблемами довелося зіткнутися вашим підлеглим? Треба розуміти, що міністерство не має своїх структурних підрозділів. Тобто ми не маємо підпорядкованості по вертикалі. У нас немає своїх підприємств, організацій, управлінь, відділів. У нас на території областей є управління ЖКГ. Вважається, що вони знаходяться у подвійному підпорядкуванні. Фактично вони підпорядковані губернаторам, але, разом із тим, ми погоджуємо їх на ці посади. З іншого боку, ми задаємо правила гри. Ми забезпечуємо законодавче поле для надання комунальних послуг. Ми відпрацьовуємо методики, правила, стандарти, постанови Кабінету міністрів, які регламентують діяльність на полі надання комунальних послуг. Тому, якщо говорити про початок опалювального сезону, то, безперечно, головна відповідальність за підготовку підприємств, організацій повинна лежати на керівниках територій. Наприклад, коли я був міським головою, я відповідав за підготовку до зими, і мої заступники займалися цим питанням. Вони мусили повністю підготувати всі заклади, організації, комунальні підприємства до початку роботи в опалювальний період. З іншого боку, міністерство надає допомогу територіям. І цього року міністерство фінансів через Кабінет міністрів виділило цілу низку коштів для того, щоб допомогти готувати державу до зими. Кошти на це виділяються лише останні два роки. І який обсяг цих коштів? Треба сказати чесно, що на реформування ЖКГ цього року було виділено 850 мільйонів гривень, але з них 550 – це спецфонд, який повинен був бути отриманий від приватизації загальнодержавних земель. Ці кошти не були отримані, і тому 550 мільйонів не надійшло. Виходить 300 мільйонів – це загальний фонд, який було направлено на підготовку водоканалів і теплокомуненерго. Крім того, 600 мільйонів було направлено на питання енергозбереження, в тому числі на питання, пов’язані з підготовкою теплотрас, реконструкцією котелень. Це була газифікація, це були питання, пов’язані з установкою обліку – тобто лічильників тепла і води. Крім того, 85 мільйонів було направлено на допомогу територіям, підтопленим ґрунтовими водами. Також одна невелика субвенція була направлена на придбання електротранспорту – тролейбусів, трамваїв. Це фінансування триватиме до кінця року, включно з груднем. Друге питання, яке проходить через наше міністерство – два мільярди гривень, які були виділені на те, щоб погасити різницю в тарифах. Ще в 2006 році, коли кілька разів піднімалися тарифи на газ, це тягнуло за собою необхідність перегляду тарифів на комунальні послуги для людей. Існує таке поняття, як регуляторна політика, яке не дає можливості оперативно відреагувати і одразу підняти тарифи. Якщо, наприклад, ціна на газ чи електроенергію піднімається, то два-три місяці повинно піти на те, щоби можна було підняти тарифи. Навіть у тому випадку, якщо є консенсус між міським головою, радою, коли люди розуміють необхідність такого коригування тарифів, все одно це займає ще три місяці. І от за ці три місяці накопичується різниця в тарифах. Якщо протягом року ціна на газ підніметься тричі, то з’являється різниця в тарифах у дев’ять місяців. Я вважаю, що в даному випадку держава є відповідальною за створення такої різниці в тарифах. Зараз Кабінет міністрів вирішив ліквідувати всю цю заборгованість, яка накопичилася за останні роки. Було виділено два мільярди гривень, і приблизно 90 відсотків міст використали право цієї 440-ої постанови і списали цю різницю в тарифах за попередні роки. Скільки житлових будинків опалюється в Україні станом на 4 листопада? Чесно скажу, що я більше слідкую за тим, скільки будинків не опалюється. Це для мене важливіше. Але така інформація у мене, звичайно, є. На сьогоднішній день уведено в експлуатацію 114 тисяч 785 житлових будинків. Це 74,44 відсотки від загальної кількості. Ще 39 тисяч не введено. Але можу сказати, що в багатьох будинках це відбувається не з технічних причин. Наприклад, у Криму, Херсоні, Миколаєві температурний режим дає можливість їх не вводити. Також опалювати почали 33,5 тисяч об’єктів соціальної сфери (89 відсотків). В яких містах будинки не опалюються, незважаючи на те, що температура змушує це робити? Є такі проблемні міста, які сьогодні ще не отримали ліміту на газ, які мають заборгованості. Повний перелік таких міст сьогодні має надати нам НАК «Нафтогаз України». Але вже зараз можу сказати, що проблемними містами є Нікополь, Ізюм, Рівне. Там причини незапуску є нетехнічними. На сьогодні технічно Україна підготована краще, ніж попереднього року – за кількістю готових котелень, за кількістю прокладених мереж, замінених котлів тощо. На сьогодні практично всі області відзвітували про технічну готовність до опалювального сезону. Є проблеми тільки організаційного плану. Якщо у міст були заборгованості через різницю в тарифах, ми їх покриваємо. Але є міста, де немає різниці в тарифах, але заборгованість все одно є: або люди не платили, або інші причини. Тому їм ДК «Газ України» не дає на сьогоднішній день ліміти по газу. Вони повинні розрахуватися, а далі стягувати з тих, хто був неплатником. Наприклад, в Нікополі склалася унікальна ситуація. У банкрутного підприємства була котельня, яка опалювала, в тому числі, житлові будинки. Вона була продана з торгів податковою інспекцією, і в результаті приватник відмовився від опалення. Він хоче здати цю котельню місту в оренду, а місто не хоче брати. І сьогодні питання зависло. 90 багатоквартирних будинків досі без опалення. Обласна адміністрація, міський голова і наше міністерство терміново вирішують питання із запуском цієї котельні. Варіант, який пропонувався людям щодо переходу на індивідуальне опалення, на нашу думку, неприйнятний. Наприкінці жовтня загальна заборгованість областей за газ перед НАК «Нафтогазом» складала 1 мільярд 160 мільйонів гривень, і без її повного погашення «Нафтогаз» обіцяв не виділяти лімітів і не починати постачати газ боржникам. Чи зменшився на даний час обсяг заборгованості? Наскільки? На сьогоднішній день заборгованість по Україні перед «Нафтогазом» складає трохи більше 500 мільйонів. Заборгованість постійно зменшується завдяки тому, що міста почали проплату, а також тому, що ми зараз списуємо ці борги. Ми бачимо, що приблизно 90 відсотків міст уже вирішили питання щодо отримання лімітів, а отримання лімітів іншими містами знаходиться в стадії вирішення. Я думаю, що у тих поодиноких містах, де є специфічні проблеми, можна буде їх вирішити об’єднаними зусиллями міської, обласної і центральної влади. Давайте перейдемо до питання формування тарифів. Яким чином формуються тарифи на тепло та електроенергію? Хто бере участь у прийнятті відповідних рішень? На сьогоднішній день є два закони, які визначають, хто повинен установлювати тарифи: закон про місцеве самоврядування і закон про комунальні послуги. Функція встановлення тарифів лежить на органах місцевого самоврядування. Вони установлюють тариф на тепло, гарячу воду і квартирну плату – холодну воду, каналізацію, тобто на комунальні послуги. Виняток із цього правила – якщо в місті є ТЕЦ і там виробляється електроенергія. В такому випадку тариф на тепло, яке цією ТЕЦ виробляється, установлюється НКРЄ – Національною комісією регулювання електроенергетики. Як цей процес регламентує держава? Порядок установлення цих тарифів визначений спеціальними постановами Кабінету міністрів. 955-та постанова – це тепло, 956-та – це квартирна плата, 959-та – це вартість води. Вони були прийняті в 2006 році. В цих постановах роз’яснено, яким чином мають формуватися тарифи, що туди можна, а що не можна включати. У нас є спеціальна Державна інспекція з контролю за цінами, яка контролює, наскільки правильно застосовані ці порядки формування тарифів. На практиці це виглядає так: підприємство теплокомуненерго, яке поставляє цю послугу, робить розрахунок – який у нього повинен бути тариф, куди він закладає всю собівартість цього тарифу, і дає цей розрахунок в управління цін по своїй області. Управління цін розглядає цей розрахунок і дає свій висновок – позитивний або негативний. Після того даний розрахунок із цим висновком подається в органи місцевого самоврядування – це або сесія міської ради, або виконавчий комітет. В різних містах тарифи приймаються по-різному: в одних рішення приймається на сесії міськради, а в інших – на засіданні виконкому. А якщо висновок щодо розрахунку негативний? Тоді вони не можуть його прийняти, тому що в такому випадку прокуратура може оскаржити прийняття такого рішення сесії. Доводиться розрахунки переробляти. Крім того, для того, щоб, наприклад, підняти тариф, є закон про регуляторну діяльність, який зобов’язує органи місцевого самоврядування провести процедуру прийняття регуляторного акту. В даному випадку в цю процедуру входить завчасне попередження населення про те, що будуть підніматися тарифи, проведення громадських слухань, представлення своїх розрахунків на загальний розгляд. Скажіть, будь ласка, чому така велика різниця між тарифами в різних областях України? Невже це зумовлено тільки місцевими особливостями? Це дуже гарне запитання і дуже непросте. Мене воно теж найбільше хвилює сьогодні. Органи місцевого самоврядування роблять перехресне субсидування. Тобто вони, припустимо, для населення тримають тарифи меншими, а для інших споживачів буває так, що в чотири, п’ять, десять разів роблять більше. Це навантаження на бізнесменів, наприклад. Таким чином на них перекладається головний тягар цього тарифу. З одного боку, це начебто добре, тому що вони тримають менший тариф для населення. Але з іншого боку, це закінчується тим, що ці підприємства починають встановлювати індивідуальне опалення, свої модульні котельні, і таким чином «уходять» від такого тарифу. Найбільше питання викликає тепло. Вода все-таки набагато дешевше, а тепло найдорожче, і тому це найбільше сьогодні тривожить людей. Якщо взяти за приклад місто Бровари, то там вартість однієї гігакалорії для населення складається з таких пунктів: 49,7% – ціна газу, 6,1% – електроенергія, 16,7% - податки (вони фіксовані, і підприємство ніяк не може на них вплинути), 0,4% – вода, 3,2% - ремонт, 14,4% - витрати на оплату праці (це зарегламентоване питання, і менше установленої норми платити не можна), 5,3% - відрахування на соціальні заходи, 2,4% - амортизація, 1,8% - інші витрати. Ця ж сама схема з невеликими відмінностями стосується всіх інших українських міст. На що ж впливає сьогодні підприємство? Воно впливає на такі складники вартості, як ремонт (3,2%) та інші витрати (1,8%). Виходить, що лише 5 відсотків у цій гігакалорії – це те, що фактично регламентує саме підприємство і органи місцевого самоврядування. Отже, всі інші складники вартості від них не залежать? В принципі, не залежить. З одного боку, ми це розуміємо, і ми вважаємо, що сьогодні саме порядок формування тарифів повинен бути переданий на державний рівень. Оскільки держава встановлює ціну на газ і електроенергію та багато інших складових, то саме держава повинна сама і контролювати на місцях, і установлювати тарифи. Ми за те, щоби створити незалежний регуляторний орган, який повинен установлювати тарифи і контролювати їх, для того, щоб стимулювати підприємства до впровадження енергозберігаючих технологій і таким чином зменшувати затрати. Ви кажете, що структура тарифу на теплову енергію однакова для всіх міст. Але чому ж все-таки тарифи різні в різних містах? Є поняття «питомі витрати газу на гігакалорію». Вони є різними сьогодні, тому що теплова енергія виробляється різними засобами, різними котлами. Припустимо, що десь була велика котельня, яка опалювала великі підприємства і давала тепло на технологічні потреби цього підприємства, наприклад, цукровий завод тощо. Вона давала тепло на обігрів цехів, складів, і в тому числі, вона топила ще якийсь мікрорайончик міста. Потім завод став банкрутом, розвалився, частина людей перейшла на індивідуальне опалення, і залишилась тільки частина на обігріві. Накладні розходи цієї котельні залишилися ті самі. Котли за потужністю також залишилися ті самі, але використовуються вони на 15-20 відсотків своєї потужності. Це – неправильне і нерентабельне використання такої котельні. Відповідно, ціна такої гігакалорії на цьому обладнанні буде значно вища, ніж на сучасному обладнанні. І як можна вирішити цю проблему? Міністерство видало спеціальний наказ про необхідність кожному місту розробити схему теплопостачання міст. На цій схемі чітко видно, який мікрорайон яким чином обігрівається, які потужності, які навантаження. Подивившись на цю схему міста, ви зразу бачите, що ця котельна, наприклад, навантажена на 40%, ця – на 90%, а ця – на 20%. Так от, навіть простим менеджментом - проведенням «перекидок» чи закільцюванням мереж можна поміняти навантаження на ці котельні. Якщо ми бачимо, що якийсь мікрорайон знаходиться окремо, і там величезна котельня не може нормально працювати, краще поставити там невелику модульну котельню, яка буде працювати з коефіцієнтом ККД 95. Вона може забезпечити цей мікрорайон і нормально його отопити. Тут собівартість буде значно нижчою. Ці схеми ще знаходяться в процесі розробки? Ні, в багатьох містах вони вже розроблені. Можу сказати, що умовою видачі коштів з державного бюджету є наявність такої схеми. І коли всі міста матимуть її? Розраховую, що вже наступного року у всіх міст України буде така схема. Проблема зараз полягає в тому, що людина не хоче нічого робити, щоб зменшити собівартість опалення. Сьогодні ми вказуємо на необхідність регулювання тарифів державою, і 90 відсотків міських голів погоджуються з цим. На жаль, сьогодні формування тарифів – це в деякій мірі заполітизована річ. Ми знаємо, що вона повинна знаходитися лише в економічній площині. І ми кажемо, що при передачі на державний рівень не стоїть питання про збільшення чи зменшення тарифів. Стоїть питання про оптимізацію тарифів. Піки однозначно повинні бути зняті. Якщо в якомусь місті надто високі тарифи, треба визначити причину цього. Коли ми даємо на область гроші через обласні адміністрації, то вони мають бути направлені саме на ліквідацію таких піків. Тобто саме в цьому місті повинно бути в першу чергу замінене обладнання і тариф повинен бути зменшений. Якщо тариф занадто низький, цьому не треба радіти, а треба розібратися, чому він низький. Якщо це просто безвідповідальне ставлення місцевої влади, яка хоче бути «доброю» для людей, то це закінчиться розвалом їхньої опалювальної системи. Можуть бути й інші варіанти. Може бути місто, яке має кошти, наприклад, як Київ. Якщо бюджет міста 25 мільярдів – воно може без проблем дотувати. Закон передбачає таку можливість. Якщо орган місцевого самоврядування встановлює тариф нижче його собівартості, то з міського бюджету проходить дотація на покриття цієї різниці в тарифах. Але в Києві ситуація інша? В Києві так повинно відбуватися. На жаль, є така різниця в тарифах, і вона не в повній мірі відшкодовується. В результаті на сьогодні, наприклад, київський водоканал має заборгованість з електроенергії близько 340 мільйонів. Тобто вона «провисає» на боргах підприємств і фактично призводить до їхнього банкрутства. Джерело інформації: http://www.4post.com.ua/economics/114651.html |
| < Prev | Next > |
|---|
© 2024, Kamyanets’-Podil’s’kyi Online
Дизайн та розробка Logic Land Ltd.
