Ну що, дівчатка і хлоп'ятка, а також дорослі дядечкі і тітоньки, котрі б'ють байдики в інеті, сідайте всі поруч тихенько, розкажу вам казочку про солодке і гарне життя в туристичному Кам'янці-2009. Казочка буде багатосерійна, справжній серіал, поки що подивимося два перших епізоди.

Серія І: Конкурс-захист інноваційних молодіжних проектів у сфері туризму "Місто майбутнього".

Так, куди пішли? А ну сидіть! Це тільки видається, що назва в серії не казкова, а презентували тим, хто зібрався в конференц-залі готелю "Гала", якраз казкове бачення майбутнього.
На початок я не потрапила (були прозаїчні неказкові справи з шафами), тож почала слухати з третього вже проекту: з ПІДЗЕМНОГО ГОТЕЛЮ. Який планується звести для туристів чомусь на "Нібулоні" і в якому будуть два велетенські конференц-зали і один басейн. Кроти радіють, хробаки в шоці, тоталітарні вожді з всіма своїми бункерами нервово крутяться в домовинах, а незалежне інтернет-опитування показало, що 20 % населення погоджуються жити в підземному готелі за будь-якої ціни номерів.

Наступний виступаючий з села Оринін презентував вже значно реальніший проект бюджетного відпочинкового комплексу "Ориненський гостинець", супроводжуючи розповідь фотографіями орининських ставків та чомусь моєю фотою Жванецього замку. Ось цією:

Калькуляції, затрати на будівництво тощо - солідний бізнес-план, в якому тільки чомусь дуже мало виділено на рекламу, а інет-сторінка запланована аж на 2012 рік.
Проект в результаті зайняв друге місце.

А третє - в чарівної дівчини, яка презентувала не проект, а - як на мене - просто розказувала, що парк в нас загажений, лавиці побиті, а треба їх ремонтувати, сміття вивезти, театр привести до ладу - і побудувати дитяче кафе. Розрахунків нуль, голі банальні істини.

Так як по кілька фотографій вставляти не вмію, от вам чарівна дівчина бонусом до першої серії:

Далі нагороджували дітей, що перемогли в конкурсі на найкращу листівку про місто.

Най-найкраща листівка, що отримала приз глядацьких симпатій, щоправда, виявилась не в дитини, а в виховательки і була виготовлена з бісеру.

Також була презентована книжка місцевого автора "Власна справа, або 20 способів вкласти гроші" (серед способів - зайняття дизайном садів, організація костюмованих поздоровлень, рікша (угу, як в Індії), бізнес на біо-туалетах тощо. Мене підкорив останній, абсолютно неприбутковий спосіб - притулок для бездомних тварин.
Якби я не займалася краєзнавством, я б допомагала тваринам. Але не це є темою нашої казки.

Я, дівчатка і хлоп'ятка, тьотя доросла, в світі побувала, багато що побачила, але такого свята, як сьогодні в селі Руда, не припомню. Вірніше, припомню, але лише як літературний акт: щось подібне описав був Рабле в "Гаргантюа і Пантагрюелі".

Пам'ятаєте, як там було? Та де, ви таке й не читали. То я процитую:

Я пью под будущую жажду. Вот почему я пью вечно. Вечная жизнь для меня в
вине, вино -- вот моя вечная жизнь.
-- Давайте пить! Давайте петь! Псалмы тянуть!
-- А кто это у меня стакан стянул?
-- А мне без всякого законного основания не подливают!
-- Вы промачиваете горло для того, чтобы оно потом
пересохло, или, наоборот, сперва сушите, чтобы потом промочить?
-- Я промачиваю, я спрыскиваю, я пью -- и все оттого, что
боюсь умереть.
-- Пейте всегда -- и вы никогда не умрете.
-- Если я перестану пить, я весь высохну и умру. Моя душа
улетит от меня туда, где посырее. В сухом месте душа не живет.
-- А ну-ка, виночерпии, создатели новых форм, сотворите
из непьющего пьющего!
-- Надо хорошенько полить эти жесткие, сухие
внутренности!
-- Кто пьет без всякого удовольствия, тому вино -- не в
коня корм.
-- Вино все в кровь поступает -- нужнику ничего не
достается.
-- Я себе нынче утром кишочки очистил, теперь нужно их
сполоснуть. -- Уж я себе пузо набил!
-- Если бы бумага, на которой я пишу векселя, пила так
же, как я, то, когда бы их подали ко взысканию, оказалось бы,
что все буквы пьяным-пьяны, все -- в лежку, и суд, ничего не
разобрав, не мог бы начать разбирательство.
-- Смотрите за своей рукой: ее так и тянет к вину, оттого
у вас нос краснеет.
-- Пока это вино выйдет, сколько еще успеет войти!
-- Пить такими наперсточками -- это все равно что воробья
причащать.
-- Это называется охота с бутылочками.
-- Есть разница между бутылочкой и милочкой?
-- Разница большая: бутылочку затыкают пробочкой, а
милочку живчиком.

Ну і так далі.
Та про все по порядку. Ось так зустрічали високих гостей:

Над юрбою раз по разу пролітали військові літаки - щось Старкон сьогодні розійшовся. Але кому є справа до літаків, коли така погода - і ТАКІ хвилювання? Жінки в народних костюмах з усього району вишикувались біля воріт "Хмільної застави", старанно посміхаючись в численні камери, і лише меланхолійний музика з мандоліною був вище за цю суєту суєт.

Ну от і дочекалися... (не підкажете, хто третій? Цей дядя намагався напоїти мене горілкою. Навіщось).

Відразу до столів? А ні! Не пустять, аж поки шановні гості не прослухають монтаж з віршиків про їжу (гарними поставленими голосами) і не подивляться заготовлені під таку оказію народні танці.

Думаю, автентичні подолянки минулих століть були б шоковані, коли б дізналися, як їхні нащадки уявляють собі народне взуття. Ну я от була шокована. Гості з Литви та Польщі - хто зна, може теж (хоча дітей цивілізації по ідеї значно б більше стурбували мертві тваринки вздовж дороги на Руду і шалена кількість сміття()

А пора вже обідня, а запахи в повітрі стоять ух апетитні... Час до столів. Їх багато. Їх дуже багато. От майже скільки в районі сіл, стільки в Руді столів. І всі прикрашені - хто як зміг, так і постарався.

Всі столи - в народному стилі, крім польової кухні. Там все по-солдатському просто: годують гречкою з квашеними помідорами, кухарі в формі, шеф-кухар, здається, кавалерист.

Троє високих гостей будуть ходити від столу до столу, куштуючи все - щоб оцінити, де найкращі кухарі. Але не все так просто. Просто підійти, пожувати і відійти не вийде. Село тиждень готувалося, воно гостей так просто не відпустить. Тому біля КОЖНОГО столу - хор-ланки, баяністи, бандуристки і пісні з плясками.

Перші порції страв і - ох-ох-ох - обов'язкової випивки гості беруть ще з явним задоволенням. Це пізніше вони "непомітно" виливатимуть спиртне назад у глечики чи пропонуватимуть похмурим журналісткам, які вештаються між столами, голодні і злі.

Я, як Бендер, почувала себе чужою на цьому святі життя. Я раптово, приступом зрозуміла, що українська кухня - це вам не середземноморська дієта. Все масне, жирне, важке, тісто-тісто-тісто, сметана ріками, самогон струмочками, вареники бочками...

Ніколи, чуєте, ніколи в цій країні не знищити ідеал жінки-гори, руслани-писанки, могутньої валькірії з макогоном і пательнею. З такою їжею ця жінка непереможна (і, отже, в мене, товстенької злидні, є шанс таки стати русланою-писанкою. Вже скоро, вже от-от).

Діти отримували по руках коли тягнулись до фруктових шашликів: "Не можна! Це для краси!"
Я таки одну шпажку все-таки отримала, а потім ходила з нею, не знаючи, куди подіти: про сміттярки на святі не подбали.

Гуменецькі красуні стояли з короваями по стійці "Струнко" від початку дійства, з 14-00. А до їхнього столу черга дійшла аж в 15-30. Почесний караул при кексах і варениках...

Журналісти і гості шлейфом тягнулися за владою: до влади нікого не годували, після влади поживитися могли всі бажаючі.
Чесно: такої учти я не припомню.
Криза, криза... Спагетті "Чумак"... Пусті полички в супермаркетах... Ех.

Пісню не спинити. Нічому не спинити. Навіть домашньому вину.

Українці ЗАВЖДИ будуть глибоко в душі народом язичницьким, а не християнським. Ну і нехай.