УкраїнськаРусскийEnglish
Кам'янець-Подільський
Переказати кошти для допомоги Збройним Силам України з платіжної картки (Національний банк України)
 
Пульс Кам'янця-Подільського на Facebook - група Камянець-Подільський Онлайн
 
У календарі:
Нема подій
Якої мотивації потребує для себе українець?
16.11.09
Скільки вас? Таких от, які забезпечують перемогу олігархічним поплічникам, українофобам і їм подібним. Яка мотивація потрібна тобі, аби віддати свій голос за націоналістичну силу, партію, якій ти симпатизуєш, аби підтримати першого в історії України кандидата в Президенти від націоналістичної партії – Олега Тягнибока? Начитався рейтингів і ймеш на віру? Тоді все вирішено за тебе, ти ніхто, проголосимо Президента за результатами соцопитувань та й усе. Хіба націоналіст, чи той хто хоче себе так називати, шукає для себе мотивації?

Нещодавно прямо посеред вулиці зустрів свого давнього знайомого з яким свого часу гриз граніт науки. Перекинулися кількома запитаннями, поцікавилися проблемами та успіхами, не забули торкнутись і теми президентських виборів. Прекрасно знаючи, яку політичну силу я представляю, приятель, випереджаючи події, довів до мого відома свою позицію. Виявляється він завжди був і є прихильником ідеології націоналізму, і навіть симпатизує "Свободі", але чітко знаючи, що "Свободі" "поки що нічого не світить", і "Тягнибок – хороший, але точно не пройде", він буде обирати з когось іншого і ще вагається кому з поміж того самого "меншого зла" віддати свій голос. Глянувши на нього пронизливим поглядом та вимірявши зріст, я відповів, що його особа в такому випадку мені просто нецікава і пішов геть.

Після того, ще довго не знаходив собі місця і шукав відповідь на питання: а скільки їх - таких от, які обирають з поміж меншого зла? Скільки таких, які тупо вірять в той, нав’язаний дешевими технологіями, міф "непрохідності" націоналістів? Тих, які відверто дурять самі себе, стверджуючи, що український націоналізм чи "ще", чи "вже" не на часі? Тих, які шукають у своєму виборі якоїсь мотивації? Тих, які забилися в інші кутки та куточки, розбрелися по різних групках, партіях, партійках і самі з себе сміються про ніби-то ментальні особливості щодо трьох гетьманів? Тих, які не можуть вийти за межі міфів та позбутися віри в помаранчевих ідолів, вічно працюючих та вічно не спроможних, бо заважають? Тих, які тупо вірять якимось соціологічним службам, звертають увагу на якісь рейтинги, дивляться дурнуваті політичні шоу і на віру ймуть все, за що їх купують. Тих, яким при всьому тому набрид той стан, тих, які хочуть змін?

Таких як мій знайомий, блукаючих між двома чи трьома деревами українців, абсолютна більшість. Саме та більшість, яка бажає змін, яка хоче будувати свою Україну, країну для себе, своїх дітей, країну, яка не буде футбольним м’ячем, яка не буде відстійником для нелегалів, експериментальним майданчиком для епідемій і новітніх вакцин. Країну, в якій господарем буде Українець! Та більшість, яка сьогодні голосує за менше зло і сама приводить до влади вчорашніх і позавчорашніх. Та більшість, діяльність і бездіяльність якої є відвертим злочином проти себе особисто і проти своєї Нації.

Ввечері я знову мав розмову із своїм знайомим. Я поставив йому ті ж самі питання, що і собі. Скільки вас? Таких от, які забезпечують перемогу олігархічним поплічникам, українофобам і їм подібним. Яка мотивація потрібна тобі, аби віддати свій голос за націоналістичну силу, партію, якій ти симпатизуєш, аби підтримати першого в історії України кандидата в Президенти від націоналістичної партії – Олега Тягнибока? Начитався рейтингів і ймеш на віру? Тоді все вирішено за тебе, ти ніхто, проголосимо Президента за результатами соцопитувань та й усе. Хіба націоналіст, чи той хто хоче себе так називати, шукає для себе мотивації? Хіба він може не вірити в свою перемогу? Хіба шукав мотивації для себе юнак, коли йшов в УПА, чи гинув під Крутами? Який же ти тоді патріот, українець, націоналіст, друже? І чи заслуговуєш ти на зміни, про які говориш?

Українець, який хоче змін про них не говорить і мотивації для себе не шукає, він має зробити для себе вибір і дати чітку і однозначну відповідь. Він не просто повинен піти і проголосувати, він повинен зробити все від нього залежне для перемоги, повинен загітувати друга, сусіда, однокурсника, колегу. Він повинен своїми діями забезпечити результат, повинен захистити свою перемогу, працюючи на дільниці, в агітбригаді, роблячи усе від нього залежне.

Друже, твій голос за Тягнибока і "Свободу" - це відповідь усім тим, хто не хоче бачити тебе - українця - господарем у своєму домі. Відповідь тим, хто вже давно вирішив, що насправді твій дім на ім’я "Україна" – належить не тобі, а їм. Відповідь тим, хто сприймає тебе тільки, як дешеву робочу силу, чи засіб наповнення бюджету, який потім можна буде успішно дерибанити. Відповідь тим, хто дурить тебе з екранів телевізора, а сам прибирає до рук чергову земельну ділянку чи лісок з мисливськими угіддями, аби потім влаштувати там полювання на тебе. Твій голос за Тягнибока та "Свободу", як і дія заради перемоги - це приклад усім блукаючим українцям, це крок до перемоги. Зроби його!

Олександр Симчишин

Заступник голови Хмельницької обласної організації ВО "Свобода",

Кандидат історичних наук
 
Обговорення (26 коментарів)
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   19.11.2009 [19:53:26]
Єдина діюча графа проти всіх - це кулемет у сесійній залі.
#13475
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   19.11.2009 [20:17:43]
О, а кажете Тягнибок вам не подобається
#13477
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   19.11.2009 [20:35:19]
Я не говорю, - не правится. Он не красна девица, что бы на него любоваться.
В политике он нужен, для острастки остальных, но как перзидент, нет. Он не представляет мировозрение и цели 50%+1 украинца.
#13478
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   19.11.2009 [21:43:54]
Ну про це я вже вище згадав...
#13480
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   20.11.2009 [17:23:21]
А хто ж представляє світогляд українця?
#13502
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   21.11.2009 [18:30:12]
Да кто его знает. Еще ни разу не видел политика за которого хотел бы проголосовать. Все время выбираем меньшее из зол.
#13504
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   22.11.2009 [11:02:59]
taras написав(ла):
Цитата:
Єдина діюча графа проти всіх - це кулемет у сесійній залі.


100%;)
#13507
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   22.11.2009 [11:31:14]
ASTER написав(ла):
Цитата:
А хто ж представляє світогляд українця?


Варте звернути увагу, ще на Гриценка...
#13509
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   22.11.2009 [14:53:25]
VLATKA написав(ла):
Цитата:
taras написав(ла):
Цитата:
Єдина діюча графа проти всіх - це кулемет у сесійній залі.


100%;)

Влатка - лучший.
#13510
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   23.11.2009 [20:07:56]
taras написав(ла):
Цитата:
Єдина діюча графа проти всіх - це кулемет у сесійній залі.


#13540
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   23.11.2009 [20:35:15]
ASTER написав(ла):
Цитата:
...то чи не краще викорастати графу "проти всіх "і це було би моральною мотивацією українця. Аргументи проти є?

Дійсно, при 100% перемозі графи "ПВ" результат можливо і був би, наприклад проводяться перевибори, без "пролєтєвших" кандидатів. Абож до другого туру проходять ВеФе, чи там ВеА з графою "Проти Всіх" - боротись з народом..., але такого на жаль не буде, просто відтягнуться голоси за якогось кандидата і графа перехотить до розряду симво-технічної (в принципі так як і більшість нинішніх кандиків), закон про вибори "В пушку"...
Булоб справедливим, якби в сесійній залі (це трошки з іншої опери) стояли крісла пусті себто місця проти всіх, при 51% - пуста каоліція - перевибори, зновуж таки без кандитатів які не замандадувались через "ПВ"... але закон співає шансон... Тому потрібно всетаки вибирати... або міняти закон...
;)
#13541
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   23.11.2009 [21:51:05]
зіграти в противсіх, нажаль тільки формальність, прописаного в законі дієвих наслідків такого голосування здається нема. Було б забавно якби навіть в різнобій кинулись голосувати за кандидатів "другого ешелону" і двійко б з них пройшли в наступний тур. Оце б було облажалово для вітька з юлькою;)
#13546
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   23.11.2009 [22:51:45]
taras написав(ла):
Цитата:
Страсть люблю "пионеров" с горящими глазами.



Життя бринить на волосинці,
А обрусілі українці,
Як бджоли у вулику гудуть,
Та все ж, на панщину ідуть...

На боротьбу з самим собою,
Бо переможець той, хто встояв,
Собі в обличчя плюючи,
Аби раділи паничі...

Бо вони є міліонери,
А спадок Стуса та Бандери
У злиднях має гарувати?
Щоб вижити не мають й спати?!

Бо вже і свині полягали,
По темряві, як нелегали,
Не за понюшку тютюну,
На працю йдуть, як на війну…

Панів війна – то веселуха,
Локшину вішати на вуха,
Та руйнувати почуття
Дорогоцінного життя…

Брудні слова казати мушу,
Бо на війні – як на війні,
Але не дам плювати в душу
Ні Україні ні мені!

Вогонь в душі полум’яніє,
Вік для солдата – не стіна,
Та серце від образи ниє,
Бо не закінчилась війна…

На плечі вкину одностроя,
Та на коліна не сповзу,
Кого не спалить моя зброя –
Того зубами загризу.

Не розчавлю – живцем зарию,
Щоб не лишилося й взірця,
За чисте поле від пирію,
За чисті душі та серця.

Голодні на землі – ліниві,
Сліпці, байдужі й до війни…
Ти не приймак на рідній ниві –
Шануй її та борони.

Від крадія, нероби злого,
Від супостата панича:
Не маєш зброї – бери слово,
Воно гостріше від меча.

Як ти за волю України,
Якщо біль душу попелить –
Не зволікай в житті ні днини,
Та захищай, якщо болить.

Ставай у стрій, служи Вітчизні,
Як рідній матері, сповна!
Національності в нас різні,
Та Україна в нас одна!

Володимир Оболонець
#13548
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   23.11.2009 [22:59:04]
Не буде з Хама пана, а з Кремляді цариці. Голосуймо, українці, за …

У день Святої Трійці року Божого 2009–го, після святої літургії в Успенському соборі Києво–Печерської лаври, об 11.30, на Віктора Януковича зійшов «дух святий» в образі Ганни Герман із суфлером американського виробництва. На невидимому екрані було написано: «Серце підказує мені: обрання Президента всенародно на прямих виборах — це єдиний правильний вибір, на який слід зважитися. І я його роблю. І нехай Господь нам помагає!» Якась пані Оксана з Тернополя негайно назвала виступ Януковича «вчинком справжнього мужчини». Той аж розквітнув в усмішці. Навіть депутатка Ліля Григорович назвала цей вчинок «чесним кроком».
Із запізненням на вісім із половиною годин того ж 7 червня «двотищі дев’ятага» року на екранах телевізорів з’явилася Юлія Тимошенко і сказала: «Прапало всьо. У мєня нє то на суфльорє». «Дух протиріччя» зрадив її, «стрибнувши в гречку» з Януковичем, і вона мусила визнати, що «кАОліциї на двох», навіть на чотирьох, поки що не буде. А вона йде на вибори Президента. І переможе!
Тепер обоє — Янукович і Тимошенко — зареєстровані кандидатами в президенти. До виборів — два місяці. Ще є час поміркувати, чи гідні ці «герої» найвищої посади в державі.

Змова «неапостолів», які пішли по «воєнні трофеї»
Тоді, 7 червня, змовники не поділили крісла: кому бути Президентом, а кому — Прем’єром. Тому українського ГКЧП не сталося. Ревізія Конституції і вибори кишенькового Президента в залі Верховної Ради — не пройшли. Бо коли два зловмисники збираються «на дєло», то вони найбільше бояться одне одного. А коли виникає загроза зриву «дєла», вони наввипередки біжать доносити на «подєльніка». Цього разу боягузливішим, зате спритнішим, виявився Янукович...
Пригадую, 1973 року слідчий Микола Цімох дав мені в слідчому ізоляторі КДБ прочитати сатиричну повість одного латиноамериканського письменника, називалася, либонь, «Змова 12 апостолів». Дванадцять генералів змовилися вчинити державний переворот. (У Південній Америці тоді це була звична справа. Побутував навіть анекдот, що змовники вчинили державний переворот у перерві між футбольними таймами. І ще встигли на другий тайм). Так–от, один із дванадцятьох змовників поміркував собі: «Треба донести». І попрямував до служби безпеки. Але по дорозі зайшов випити чашку кави. Коли ж підійшов до СБ — його «пов’язали».
— Та я прийшов донести на змовників!
— Ти прийшов останнім, — сказали йому.
Із початком виборів Президента український варіант цього анекдоту розігрується далі. Головна інтрига залишається тією самою: хто з цих двох змовників стане Президентом України, а хто — Прем’єр–міністром? Бо майже прямо було сказано, що «кАОліция», тобто таємна змова БЮТ і Партії регіонів, не скасовується, а «поки що» відкладається.
Тепер вони так понакручували «рейтинги», що ми, українці, стоїмо ошелешені: то це з–поміж оцих двох нечестивих змовників, та ще й неукраїнців, ми маємо обирати собі Президента? А вони потім поділять Україну «на двох»? Не знаю, як кому, а мені не треба такого вибору.
Наївно сподіватися, що Тимошенко і Янукович, поклавши руку на серце, чесно спитають себе: а чи маю я моральне право бути Президентом України? Або Прем’єр–міністром? Їхній життєвий досвід не передбачає такої «лірики», як мораль, — вони послуговуються імперативами на кшталт «мета виправдовує засоби» або «після нас хоч потоп». Російське слово «временщики» влучно характеризує психологію таких політиків. Президентська посада не зобов’язує таких віддавати всі сили на забезпечення спільного добра громадян, а є «воєнним трофеєм», вдало вирваним з рук противника.
Відстань до ідеалу
«Великі», «історичні» народи відповідально і прискіпливо ставляться до вибору першої особи в державі. Вимоги до кандидатів на посаду Президента України чітко сформулював Євген Сверстюк в «УМ» за 28 жовтня:
«1. Однозначна особистість, українець з бездоганною репутацією і докладно висвітленою біографією.
2. Людина високої культури і широкого кругозору, з глибоким розумінням української історії і національних пріоритетів, що були нівельовані століттями неволі.
3. Особа з бездоганною професійною репутацією і позитивним сімейним іміджем.
4. Людина, порядність і правдивість якої не ставилися під сумнів.
5. Незалежна політична фігура, не зв’язана з власним бізнесом і не обтяжена популістськими навичками, закоріненими в комуністичному вихованні.
6. Президентові народ хоче вірити. Як правило, вірять тому, хто вірить у Бога і сповідається перед ним».

Хай це буде тільки ідеал, але ідеали якраз і є орієнтирами. Важливою є відстань, на якій перебуває особа від цього ідеалу.
Як «ведуть» Януковича
Отож про відповідність, хоча б часткову, наших кандидатів названим вище якостям. Візьмімо першу ознаку, «докладно висвітлену біографію». Що говорять кандидати про своє етнічне і соціальне походження? Про джерела і розміри свого багатства, своїх прибутків? Про багатство нічого не зазначають, але туфлі з крокодила чи нова сукня щодня — це багато про що свідчить, особливо для жінок.
Що стосується походження, то більшість політиків у світі, навіть із суто прагматичних міркувань, цього не приховують. Щоб не бути запідозреними в нечесності. Адже журналісти у будь–якому разі про це дізнаються і розголосять. Не так діють два наші провідні кандидати в президенти. Віктор Федорович воліє змовчувати, що його мати — росіянка з Орловської області. А батько білорус з Вітебщини, про якого тепер пишуть в інтернеті, що він відбував покарання на Донеччині за співпрацю з німецькими окупантами.
Утім, як видно з передвиборчих брошур 2004 року, ні мати, ні батько його не виховували: мати померла, коли Віктору було два роки, а батько одружився з іншою. Його виховання стало справою бабусі та вулиці. Результат — дві кримінальні справи («грабіж із насильством» та «зумисні середньої тяжкості тілесні ушкодження»). І красномовна лагерна кличка «Хам».
За совєцьких часів із судимістю не можна було й колгоспним бригадиром стати. А Янукович якимось дивом робив кар’єру, його пускали за кордон, у Комуністичну партію прийняли. За жаргоном спецслужб це називалося «вести». Хтось його вперто і вміло «вів» до владних вершин. Отож небезпідставним є питання: чи самостійно він тепер приймає рішення? І, якщо стане Президентом, то важливі для українського народу рішення прийматимуться в президентському кабінеті чи деінде? Людьми, про яких ми не знаємо і яким долю своєї країни не довіряли? Може, в кабінеті Ріната Ахмєтова? Чи в Кремлі?..
П’ять років тому Україна повстала проти «грядущого хама» — але він нічого не зрозумів і знову безсоромно преться в лідери чужої йому духом нації. Помаранчеву революцію він сприйняв як прикрий збій у політичній технології, а не як урок. Але цей урок засвоїли ми, українці. Бо Помаранчева революція пробудила нашу людську честь і національну гідність! Попри наші «післяпомаранчеві» розчарування...
Від Івана Франка до Гулака–Артьомовського
Юлія Володимирівна також утримується будь–що говорити про своє походження. Ніби соромиться своєї матері Людмили Миколаївни Тєлєгіної та свого батька Володимира Абрамовича Грігяна. Та залишмо з’ясовувати її походження Дмитрові Чоботу. Нам доволі того, що українського в неї — лише прізвище чоловіка.
Звичайно ж, цілком слушне твердження, що громадянин України неукраїнського походження може бути більшим українським патріотом, ніж багато етнічних українців. Але ми — постколоніальна і постгеноцидна нація. А в багатьох націй, які щойно вирвалися з імперії, на перших порах велику вагу в економіці, а відповідно і в політиці, здобувала так звана «компрадорська», тобто зрадницька буржуазія. Особи і групи осіб, для яких національні інтереси нічого не важать. Вони керуються тільки власними — особистими та клановими (родинними) інтересами. І в такому разі переважання людей некорінного походження в політиці, в економіці, в адміністративних структурах є ознакою хворобливого стану нації. Маємо справу з цим явищем у сучасній Україні. Бо нам, етнічним українцям, при розподілі національного багатства дісталася лише популярна пісенька: «Запануємо ми, браття, у своїй сторонці». Ось чому інформація про етнічне походження десятків найбагатших олігархів старанно приховується від нас, «аборигенів».
Погодьтеся, рідко який народ дозволяє собі таку розкіш: у годину загрози власному національному буттю обирати президентом людину чужої національності, чужої культури, байдужу до національних бід (того ж Голодомору, наприклад).
Та щоб мене знову не звинуватили в «українському буржуазному націоналізмі», пошлюся на однопартійця Віктора Януковича — Миколу Азарова. Цей «парєнь із Калугі» прибився в Україну в 1984 році. Він принаймні не прикидається українцем. Напередодні виборів 2004 року один журналіст запитав Азарова, чи не збирається і він висуватися в президенти України. Азаров відповів: «Ещё лет пятьдесят президентами Украины должны быть украинцы».
Правильно. Років через півсотні, коли буде стабільний Закон, коли буде тверда Українська держава, президентом можна буде обрати хоч Барака Обаму — і нічого з Україною не станеться.
Я допускаю, що й тепер Президентом України може бути не українець родом. Але це має бути людина, яка перейнялася українським національним духом і готова душу й тіло покласти за Україну. І обов’язково — щирий християнин. Бо, як стверджує Євангеліє, «тіло — нічтоже, дух — животворить».
Чи можна визнати Юлію Тимошенко людиною української культури? Сяк–так оволодіти українською лексикою (про фонетику не кажу), зрідка надіти вишиванку, сказати у Львові «Любі мОї» — і тим підкорити Галичину і пів–України... Та це радше нагадує декорацію, політичну технологію.
Партія регіонів небезпідставно бере Тимошенко на кпини, що та не знає, де народився і вчився Іван Франко. Так ніби їхній Янукович знає... Той поїхав було на Черкащину, де йому підсунули шпаргалку, що родом із Городища Гулак–Артемовський (поет Петро чи композитор Семен — байдуже). То він прочитав: «Гулак–Артьомовскій», бо Артьомовск — це десь поблизу рідного Єнакієвого. Згадаємо ще Анну Ахматову–Ахметову, Павла Безпощадного–Безсмертного, Бабеля–Бебеля, Стокгольмський договір — Гельсінкський акт у виконанні Януковича. І плутанину Косова з Чорногорією. Та цей «проФФесор» узагалі поза будь–якою культурою! Це трієчник, який чув, що в цьому слові якась літера подвоюється. Такому школяреві вчителі милостиво ставили трійку. Бо щось же він знає!
Скажіть, хтось їх — Януковича або Тимошенко — бачив в українському театрі, на українській виставі? Вони йдуть хіба на Аллу Пугачову чи на футбол. Ото їхня культура. Цікаво, а якою мовою вони аж до Трійці плели змову проти України? Напевно, своєю рідною, російською. Бо при тому журналістів не було. Для обох цих кандидатів Україна — не Батьківщина, а лише територія і населення, над якими дуже хочеться попанувати.
Недавно говорили, що Януковича можуть обрати Головою Верховної Ради. Якби обрали — усі побачили б рівень його освіти. «Спікер» має тримати в голові безліч інформації і оперативно реагувати на пропозиції та зміну ситуації. Але чи спроможний Янукович говорити без шпаргалки–суфлера?
Може, «ведучі» переконали Януковича, що він переможе в першому турі, чи він сподівається на фальшування, але я впевнений, що він зазнає поразки і на цих виборах. Якщо вибори будуть чесними, то в першому турі він має шанс набрати 25–30% голосів, а в другому — матиме 70% «проти». Бо має вдвічі більше противників, ніж прихильників. Благочестивий український народ ще раз вкаже нечестивцеві його місце.
Два приклади проти Тимошенко
Що стосується Юлії Тимошенко, то вона, на мою думку, найбільше перейнята одним — бути на верхівці влади «в цій країні». Що означає «в цій»? Хай би спробувала в якійсь іншій, якої не шкода. Як вона дбає про долю «цієї країни», бачимо вже з цих двох прикладів.
1. Прем’єр–міністр Тимошенко уклала договір з Росією про купівлю за завищеними цінами непотрібної кількості газу. Росія погрожує вимогою платити і за невибраний газ. А перепродати його іншим державам Україна не має права! Чим будемо розплачуватися? Газовою трубою — цією кровоносною судиною нашої економіки, яка швидко стане не нашою.
2. Тимошенко запевняла нас, що в 2010 році створить контрактну армію — а насправді так урізала фінансування українського війська, що фахівці кажуть про загрозу його втрати. Це щось схоже на Винниченка і Грушевського 1917 року, які взагалі розпустили 3 млн. озброєних українців — і втратили Україну.
На кого ставить Кремль
Бачачи, що головні претенденти на найвищу посаду не збираються зміцнювати незалежність України, а готові здаватися на милість Росії, деякі західні політики вже ладні махнути на Україну рукою: хай вона повертається у «сферу інтересів Росії». Ці політики нездатні мислити хоч би на одну каденцію вперед. Ще ж зовсім недавно — впродовж цілого півстоліття! — Росія вимахувала над їхніми дурними головами ядерною голоблею, а вони вже забули науку своїх мудрих політиків:
«Ампутація України була б для Росії смертельною», — Отто фон Бісмарк, рейхсканцлер Німеччини в 1871—1890 рр.
«Без України Російська імперія неможлива», — Збігнєв Бжезинський, державний радник з безпеки при президентові США в 1977—1981 роках, політолог.
«Втратити Україну — втратити голову», — Володимир Ульянов–Ленін, голова Раднаркому Росії в 1917—1924 рр.
Щоправда, не знав цього Леонід Кучма, Президент України в 1994—2004 рр. «Росія без України обійдеться, а Україна без Росії — ні», — казав він... Але ж він у березні 2002 року самокритично визнав у Нижньовартовську: «Мы, украинцы, немножко с придурью». До речі, будучи депутатом, він писався «русским», а на Президента кандидував уже як українець.
Що без українського економічного і людського потенціалу неможливе відродження Росії як великої євразійської імперії, знає і двоглавий лідер Росії Путін—Медведєв, тому так поспішає приторочити Україну до своєї «тєлєгі», яка стрімко котиться в прірву. Хоче підживитися українською силою, як це не раз бувало в історії нашої «дружби».
Це Президент і міністр закордонних справ мусять терпляче нагадувати, що Росія зобов’язалася бути одним із гарантів нашої безпеки після того, як ми добровільно позбулися ядерної зброї. А ми, звичайні громадяни, маємо право без дипломатичних хитрощів говорити: як Росія ставилася до України 350 останніх років — приблизно так само буде ставитися і в наступні 35. Короткий період єльцинського лібералізму закінчився. Росія психологічно й ідеологічно готова сьогодні до відновлення імперії. Щоправда, в неї поки «багато амбіції, та мало амуніції». Поки що. А як тільки вона зміцниться українською силою — світ ще здригнеться.
Україна без підтримки цивілізованого світу зараз не може захиститися від російських імперіалістичних зазіхань. Маю на увазі не обов’язково окупацію. Росії на першому етапі досить буде, щоб ми залишилися у сфері її впливу. А згодом вона переконає світ і рештки малоросів, що ніяких таких українців як нації, тим паче держави, ніколи не було і бути не може.
Звідси геополітичний висновок: якщо Україна не стане членом колективної безпеки НАТО, то її поглине Росія. Цього разу остаточно.
Тим часом чуємо, як ополчилися проти НАТО претенденти на булаву Симоненко, Литвин, Тігіпко, навіть Тягнибок і Яценюк, які теж бубонять, що це питання для України не актуальне. Мовляв, ми до того не готові, в НАТО нас не чекають. За таку позицію вороги України дорого платять!
НАТО і Євросоюз — це не лише гарантія незалежності. Це європейський стандарт життя, це високе поцінування особистості. Це зменшення рівня корупції. Це повернення нас як повноправної нації в коло європейських народів.
Тільки сліпий не бачить, що Партія регіонів — це проросійська партія. Націлена на те, щоб України в Україні було все менше і менше. Щоб поступово звести Україну до рівня російської провінції. І тому вона свідомо розколює Україну за мовними ознаками, за регіональними інтересами.
Що Партія регіонів категорично проти вступу України в НАТО, знають усі. Але не всі зауважили, як визначилася Юлія Тимошенко 7 березня 2009 року на 45–й Мюнхенській конференції з питань безпеки:
«У світі є країни, у тому числі в тому регіоні, який я представляю, які або не можуть, або не хочуть — і це теж нормально — вступати в НАТО. Всі ми ці країни знаємо поіменно. Очевидний приклад — Україна.
Україна 14 років намагається вступити в НАТО, чітко декларуючи свої наміри, абсолютно відкрито підходячи до питання співпраці з НАТО. Але є об’єктивні речі, які за 14 років не дали зробити цей крок. По–перше, це ситуація всередині самої країни, де частина країни хотіла б бачити Україну в НАТО, частина — ні.
Але є питання й більш високого рівня. Це — як сприйме Росія, і як це позначиться на взаємодії і партнерстві Європи і Росії, якщо Україна і подібні країни рухатимуться в НАТО».
Розумному досить. Головне для Тимошенко — позиція Росії, а не український національний інтерес.
Отримавши ці позитивні сигнали від Тимошенко і, ймовірно, закріпивши їх таємними домовленостями про взаємну підтримку, Кремль розробив, як він гадає, безпрограшну модель поведінки на українських виборах: одночасно підтримати і Януковича, і Тимошенко. Що Янукович миліший — нема мови, але в крайньому разі годиться і «бариня з косою».
Отже, обрати президентом Януковича чи Тимошенко — це поставити під серйозну загрозу національну незалежність.
Носії Духу Руїни
Ми пам’ятаємо, що проголошення незалежності в 1991 році ініціювала національно–демократична частина Верховної Ради УРСР — Народна рада (1/3 депутатів), але Акт про незалежність підтримали майже всі депутати (крім чотирьох). Більшість депутатів тоді були комуністами. Ними керувало не прагнення національного визволення, а бажання зберегти за собою владу в Україні. Відтоді до 2005 року влада перебувала в основному в руках тієї самої совєцької номенклатури, яка складалася переважно з людей, далеких від розуміння національних інтересів, а часом і відверто ворожих до України.
Це була не національна, а територіальна панівна верства, яка не була носієм національних цінностей і не мала чітких державницьких орієнтирів. Хоча більшість із них українського походження, та вони були надійно русифіковані і психологічно зорієнтовані на російську культуру, а в політиці — на «зірки Кремля». Значна частина їх — неукраїнського походження (в попередніх урядах — Янукович, Тимошенко, Шуфрич, Табачник, Клюєв, Папієв, Кушнарьов), вони народилися поза Україною (Тігіпко, Кінах, Цушко, Азаров), формувалися поза українською культурою, а декотрі, живучи в Україні, й не підозрювали про її існування. Деякі з них лише в крайньому випадку вдавалися до «ритуального україноговоріння» — на офіційних імпрезах та перед телекамерами. Вони з труднощами читали, а декотрі досі тяжко пітніють, читаючи промови українською мовою (а потім виполіскують від неї рота). Декотрі (як–от Тігіпко) навіть не вміють по–українському написати своє прізвище.
В Україні саме ці «недонатуралізовані», малограмотні люди і є панівною верствою. І якщо Янукович знову повернеться до влади, в його уряді свідомих українців не буде. Хіба кілька малоросів — для декору.
Саме такий — неукраїнський і маріонетковий — уряд був у нас у 1920—30–х роках. Точніше, то був не уряд, а окупаційна адміністрація, яка здійснювала волю Москви і привела український народ до Голодомору, репресій, до фізичного винищення третини, якщо не половини населення.
Це покоління постсовєцьких, ненатуралізованих людей ще не вичерпалося. Воно хоче передати панування в Україні своїм дітям.
Даремно сподіватися, що чужинці або люди, які мають проблеми з національною ідентичністю, будуватимуть Українську державу. Янукович зняв усі питання щодо цього, спробувавши ще як опозиціонер викинути з уряду міністрів Івана Вакарчука та Василя Вовкуна, які українізують наші освіту й культуру.
У кожного з чужинців — своя національність, але спільна ідея — урвати з України якомога більше. Така ідея не об’єднує, а роз’єднує. Вони є носіями одвічного Духу Руїни.
Із перемогою Януковича та/чи Тимошенко почнеться перерозподіл власності на користь «своїх». Перерозподіл цей буде здійснюватися найбрутальнішими методами. Наїдуть братки–рекетири — і «все буде Донбас!». Або Дніпропетровськ. А нам потрібна — УКРАЇНА.



Василь ОВСІЄНКО,
лауреат Премії ім. В.Стуса,
у минулому в’язень сумління
#13549
RE: Якої мотивації потребує для себе українець?   24.11.2009 [13:25:06]
А столипінська фраза була актуальнішою і ближчою до реалій.
#13553
Показана лише частина коментарів. Всі пости дивіться на форумі.
Вам необхідно авторизуватись або зареєструватись, щоб розміщувати коментарі.
< Попер.   Наст. >

Дизайн та розробка Logic Land Ltd.

Меню
Кам'янець-Подільський
Блог
Політика
Комуналка
Статті
Каталог підприємств
Фото
Пошук на сайті
Листівки
Форум
Фестивалі
Карта сайта
Веб-майстру
Групи
Гостьова книга
Бронювання готелів
Партнери сайту
Інформери
Кам'янець-Подільський online
Обмін лінками - отримати код »


Фото
Експорт новин
Новини (RSS 1.0)
Новини (RSS 2.0)
Блог (RSS)
Форум (RSS)
Хто на сайті?
сторінку переглядають:
14 гостей